"Весь порив великих ідей українського націоналізму та вся сила динаміки української Революції знайде своє втілення в українській революційній армії, яка повстане в боротьбі цілого озброєного народу, дасть йому силу й перемогу та понесе ідеї Української Революції, - свободи народів, - поза межі Рідної землі".

(Із "Військових Постанов" ІІ Великого Збору ОУН, квітень 1941 р.)

"... Як над Україною загули мотори важких бомбовозів, а хати здригнулись від реву гармат, прийшов короткий і змістовний наказ:

- В ряд ставай, щоб не було запізно!

Бо не волю довгождану несли в Україну зі заходу чужі полки, а наругу і нову руїну. Згаром попалених хат змазував багряні написи: "Єдіная, Савєтская..." божевільний маляр і брунатною гряззю виводив нові, чудацькі літери: "NUR FÜR DEUTSCHE".

І зловіщо зашуміло над хатами:

- Не хлібом-сіллю, а кулею брунатною гада вітай!

Оживились діброви. Зашепотіли ліси і привітно прийняли в свої обійми новітніх коліїв. Вклонились їм високі дерева й закрили їх своїм віттям перед очима ворога.

У землянках, у тіні кріслатих дерев чистили повстанці кріси й гострили шаблі. А як ніч-мати сповивала темрявою села й міста, виходили вони зі своїх криївок. І супокій ночі прорізували свисти куль. Хтось скрикував в останнє і, вмившись своєю кров'ю, прощався зі світом.

Це українські повстанці розплачувались з катом-наїздником, за грабіж української землі, за стогін болісний катованих батьків і братів, за сльози зневажених матерей і сестер, за збиткування безжалісне над дітьми малими. За руїну.

... Не при станках на чужині, на галерах новітніх, тужливі пісні невольничі співаючи, право на долю раба купувати нам. Отут, у лісі, де дощ змиває голову, а буйний вітер кучері розчісує, а свист куль замість колисанки, отут наше життя. Буйне, вільне, юнацьке! Не зігнем ми по рабськи карк, не схилимо голів у ярма!"

(З підпільних писань)

"Коли Ви раз вступили на шлях боротьби зі сталінським режимом, то не на те, щоб перед ним капітулювати, бо з ворогом, що загрожує існуванні нації, треба боротися на життя і смерть. Я впевнений, що зброю, яку одержали Ви з рук нації - не посоромите. Новими методами боротьби, пристосованими до нової обстановки, дайте відповідь ворогові на його наступ".

(Зі звернення Головного Командира УПА)

"...Зникнули захід, південь і схід і в нашу країну нахлинула північ. Збилися докупи білі села й розорані лягли широкі межі, де цвіли чабрик і жовта дівина. Місто сумує згарищами високих димарів і в ньому гомонить чужинецький сміх. У провулках чаїться сторожке око шпига і слабість продажних сердець плює зневагою на наші святощі. Клекотять пільними шляхами ковані вози в піщані землі і в тайгу, де лютує вічна хуга. Мужицький піт всякає в люто зриті залізом скиби й земля родить хліб, що від нього п'яніють зайди. Мре з голоду в безверхій хаті дитина і мати краде по чужих городах лободу. Назорі вистукують кулі кінець дням і скриплять у вихорі високі шибениці. На свіжих ранах від західніх вандалів карбуються нові близни і жах ходить країною, як хазяїн. Заорані лягли в зневазі високі могили й очима мертв'яка нудьгують побиті хулою вікна церков. Чорне гайвороння кружляє полями як метелиця, а дальною пустелею зловіщо виють пси.

Та владно шумить ліс, лякаючи ворогів. Цвітуть синявою і золотом розгорнені прапори й горять на них три вогняні літери, як три пройдені роки: УПА. Знову ходять країною сірі стежі й шукають серця ворога. Наш молодий сміх котиться степами й оживають села. Знову пахне чорна ріля, робзита копитами коня і синя мла дрожить від його іржання. Селянські мозолі затискаються на гладкому дереві рушниць і ліс здригається від молодецького покрику. Малі діти вбирають у свої очі синяву неба й золото осінніх лісів і переказують як молитву: "Я дух одвічної стихії..." На високих костирях палають жертвою святі вогні й країною ходить єдино клич: Народ у боротьбі!.. Зринають на обрій сірі стежі й горить на їхніх шапках золотий Тризуб. Мають на вітрі їхні прапори й кидають синяву й золото на північ і на схід, на південь і на захід".

(З підпільних писань)

"Лише військова політика, що спиратиметься на озброєний нарід, готовий уперто й завзято боротuся за свої права, зможе звільнити Україну від займанців та вможливить упорядкування Української Держави".

(Із "Постанов" І Конгресу Українських Націоналістів в лютому - березні 1929 р.)