М. Львович

БОЙОВЕ ХРИЩЕННЯ

Волинь нетерпеливо вичікувала повстанців, що пішли на короткий вишкіл. Треба ж було обсадити що-раз то нові повстанські загони підстаршинськими кадрами. А вишкільна група саме закінчила свої теоритичні заняття і вирушила на вишкільні маневри у терен. Ще кілька днів вправ, а відтак до правдивих бойових завдань.

Так і 18 липня 1943 р. Одна повстанська вишкільна група під командуванням друга Цигана вирушила у терен. По короткому часі перші вишкільники знайшлися на шляху між селами Вілька і Яполоть (обл. Рівне.) Молоді вояки вишикувались у лаву. Командир Циган вияснив їм ціль вправи. Темою була: засідка. Одна повстанська частина мала засісти на шосе між селами Вілька і Яполоть, а друга повстанська група мала вдавати ворога та несподівано попасти в засідку. Таким чином мав відбутись "наскок" та оборонний "бій".

Юні серця вишкільників хвилювалися і вже вмовляли в себе увесь жах правдивого бою. В думках їхніх то спалахували то погасали фантазії бойових малюнків. У часі вправ, серед шелесту галузья та подуву вітру не зачули юнаки близького шуму моторів. Це зауважили тільки стійки.

"Щасливий вйпадок!" - сказав командир - та наказав негайно всім перервати вправи та позалягати у рови попри шосе. Це наближався правдивий ворог.

На шосе показалося дві вантажні автомашини, повні німецьких жандармів. Опилені пилом окупованої ними землі не сподівалися вони засідки. Безпечно та скоро мчали шляхом.

Голови повстанців поховалися серед високої трави, серед кущів та дерев. Час від часу дехто піднімав поволі голову, щоб оцінити віддаль до ворога. Тільки дула крісів невпинно, що-раз то поліпшуючи свій напрям, гляділи на біле шосе.

Юнаки схвильовано числили секунди до початку свого першого правдивого бою. Трохи несподівано для них прийшло це бойове хрещення. Але жоден не показав назовні свого збентеження. Мовчки, із запертим віддихом, пригадували вони собі колишні вправи та поучування своїх командирів.

Перший стріл упав від сторони повстанської засідки. А за ним десятки крісових стрілів, безчисленні тотокання кулеметів та рідкі вибухи гранат. Зелені німецькі уніформи безвладно покотилися з автомашини на землю. Кожний німецький катюга старався чим скоріше втекти з поля обстрілу. Зранені автомашини безрадно станули на середині шосе. А за тим крики розпуки, стогін благань ворогів.

А юнаки-революціонери стріляли й стріляли. Всі недавно вивчені правила бою перемінилися у практику. Молоденька вишкільна група перемінилася у правдивий бойовий повстанський загін. Не спочиваючи б'ють повстанці по окупантах.

Тільки не багатьом німцям вдалося втекти. Але й за втікачами тягнулися криваві сліди. Часто доганяли їх повстанські кулі. На шосе залишилося 19 ворожих трупів із замурзаними гряззю обличчями. Живого ворога не залишилося в поблизу ні одного.

Молоді повстанці повискакували вихром зі своїх становищ та кинулись до зброї ворогів, яка безладно валялась по побоєвищі. Юнаки з радістю переможця піднімали нові блестячі кріси, кулемети-пістолі та іншу зброю і муніцію.

На хвилину задумалися всі, що зробити з ушкодженими ворожими автомашинами. Незадовго надумались, а червоне полум'я скоро огорнуло транспортні середники ворога. Вже не так сміло порушатимуться окупанти по окупованих собою землях.

А відтак помаршували хрищені боєм юнаки до свойого табору. Ліс шумів їм уклоном: вітав переможців по першім бою.

Друг Циган негайно так позвітував свому командирові:

"...Бій тривав 45 мінут. Втрати ворога: 19 убитих. Число ранених ворогів невідоме. Спалено дві автомашини. Здобуто: 3 кулемети, 6 німецьких МП, 6 пістолів, 7 крісів, 15 гранат, понад 9000 штук набоїв, 35 літрів бензини та дещо інше. Власні втрати: вистрілено 600 штук набоїв. Усі повстанці живі й здорові. Всі вишкільники тільки перед двома тижнями перший раз взяли зброю в руки. Жду дальших наказів".

(За місячником "До Зброї",
видаваним Політичним Відділом УПА. Рік І, ч. 2 - серпень 1943 р.)