В. А.

КІЛЬЦЕ СМЕРТИ

Повстанський відділ сотенного командира Буревія у квітні 1944 р. заквартирував у селі Березина (округа Крем'янець, західна Волинь). Тихо й молодо було довкруги. Мимо того в околиці відчувавсь якийсь неспокій. Населення кожного дня сподівалося наскоку енкаведівських посіпак на село. Тому повстанський відділ був цілий час у поготівлі. І справді ранком уже о годині 5-й, почулися стріли в напрямку села Угорське, що лежало у віддалі двох кілометрів. Повстанець, що стояв на заставі, зголосив про це свому командирові. Це насторожило всіх ще більш. Не гаючи ні хвилини командир Буревій посилив застави, які знаходилися на кінцях села в напрямках місцевостей: Угорське, Забара, Жолобки й Тилявка.

Хвилин 40 пройшло спокійно. Всі проте очікували, бо розуміли, що це тишина перед бурею. Кожен тримав свою збрлю в руках, та був готовий кожної хвилини влучним вогнем зустріти непрошеного гостя. Зрівноваженість і бойовий дух командира бадьорили всіх.

О 6-ій годині ранку на дорозі від села Забари показалися дві підводи, а за ними 60 большевиків. За деякий час сірими лавами, неначе сарана, сунулись погромники на повстанців. Ішли вони з Михайлівських хуторів, із Залісоччя, із-за Угорської Гори та з інших сторін. Заступили Березині відступ на Тилявку.

Повстанці притаїлись серед рожевої мряки вчасного ранку. Большевики зайняли вигідні становища на горбах і відкрили по нас та по селу сильний вогонь з 3-х гранатометів, з кількох "максимів" та кількох десятків "дехтярів". Усіх наступаючих сталінців могло тоді бути до 370 чоловік. Вороже кільце почало помітно змикатися.

Коли большевики дійшли на цілком близьку віддаль, очі Буревія заблищали, він кинув наказ: "по ворогові... вогонь!"

Заклекотіло 11 повстанських кулеметів та 88 крісів. Піднявся дикий страшний зойк конаючих сталінських наймитів. Лави їх порідшали. На хвилину зупинилися вороги, але скоро заняли кращі становища й відкрили по повстанцях рясний вогонь. Одночасно з боку Угорська вони дістали свіже підкріплення.

Становище повстанців ставало з кожною хвилиною чим раз більш безвиходним. В цю грізну хвилину сотенний командир Буревій гукнув рішуче до своїх бійців: "До пробою - готовсь!" Залізна непорушність пробивалась у його наказах. Рішучість боротьби до останнього віддиху за свій край бреніла в його словах.

Ворог знову дістав свіже підкріплення та посилив вогонь. У цю ж хвилину бандитська куля влучила в груди командира.

Вмираючи, він ще промовив: "Друзі! - Вперед - на пробій!"

І очі Буревія далеко від рідної його Вінничини - на глухому хуторі Крем'янеччини замкнулися навіки.

Смерть сотенного командира не зламала духа повстанців. Кожний з них ще міцніше стискав кріса, ще цільніше влучав у ворога й мстився за смерть свого Командира і Героя.

Ворожі кулі осами носились над головами повстанців. Незабаром згинув енергійний командир чоти - друг Богун, далі - Лановий, Сосна та інші. Всі боролись одчайдушно, як леви тримались міцно й хоробро. Їхні мужні обличчя не знали ляку, хоч знали, що чекає їх невмолима смерть.

У критичну хвилину політвиховник гукнув до повстанців: "Друзі! Виконаймо останній наказ нашого командира. На пробій! За мною! Слава! Вперед!"

Повстанці відповіли залізним "Слава!" та єдиним, нестримним поривом рушили в сторону села Михайлівки. Тут становища большевиків були найслабші. Сконцентрувавши всі сили в одному напрямку, силою кулеметного вогня і багнетів пробилися оточені крізь ворожу бойову лінію, розірвали вогняне кільце ворога та пішли вперед. При прориві був ранений друг Сом та ще кількох повстанців. Ранених вдалося вповні підібрати зі собою.

Ласкаве квітневе сонце гаряче цілувало переможців-борців за правду.

На прохання, Командування УПА назвало геройську сотню ім'ям славного Командира Буревія.

Буревійці й далі стоять мужно й твердо в боротьбі за волю і правду.

("Повстанець". Рік І, ч. 1 - листопад 1944 р.)