Йосип Позичанюк (Устим Чубенко)

У ПОЛІ

Чотири повстанці все далі відбігали поза перстень оточення. Було вже літо 1944 року. Жарота пекла груди, сушила горло, дзвеніла в голові. Позаду ще зрідка грахкали гранатомети, короткими серіями сікли автомати, а гень на обрії чорнілись тічки енкаведистів.

Села й хутори принишкли. Ніде не можна зайти. Над усім, над довколишніми селами затяжіла хрипла лайка окупантів. Тоскно вистукують старосвітні вагоники на гайсинській вузьколінійці. До Вінниці мабуть багато людей їде. На зміну кенінгсбергзьким райхскомісарським повернулися кремлівські "освободителі". Життя на українських землях знову ступає під гук стрілів російських тульських наганів.

До умовленого місця збірки було ще далеко. Голодні і стомлені хлопці ледви протолочувались споловілими житами. Ройовий командир оглянувся на п'яних від утоми побратимів і сів на межі недалеко дороги. Хлопці не сіли, а прямо попадали біля нього.

Автоматник з над Стрипи (із Західньої України), в запорошеній вишиванці, довго дивиться на землю і починає клясти цілий світ... Ні братів, ні сестер на цьому східному Поділлі не може відшукати його товариш. Як не в Сибірі, то в якімсь німецькім лагрі. А інший, на силу з дому взятий, десь далеко на півночі, в Карелії, біжить на фіна та пробиває свої кишки на колючім дроті. І то за Сталіна клятого. А інші, що тут осталися, без танків і гармат не дуже то спішаться воювати разом з нами проти сталінців. Дав би я їм зброю не таку, щоб у нас десь у Проскурові чи Коломиї УПА великі зброярні мала...

Насторожив хлопців глухий тупіт. Командир обережно глипнув з-понад плеса колосків на широкий шлях, покритий муравою. Дорогою гнав корову до села школяр-пастух. Патиком розбиває собі пилюку по дорозі, докірливо покрикує на корову лиську. Навколо ні душі. Пастух гомонить сам зі собою, шукає якоїсь ноти та, порівнявшись із притаєними повстанцями починає бадьоро:

Мандрували ми лісами
За лютими ворогами...
Хлопці підемо
Боротись за славу,
За Україну, за її права...

Повстанці нишком наслухували. Дитячий голос, узявши біля них найвищу ноту голосу, віддалявся, бренів тихіше, аж поки не згубився серед вечірнього стрекоту полевих коників. Ройовий ще довго ловив пісьню, потім підвівся і запитливо глянув на своїх хлопців. Вони усміхнулися, повеселішали, бадьористо стали на ноги. Відомо: співає хлопчина повстанських пісень значить нема большевиків у поближчих селах.

У далині видніли темні шпилі вінницьких будівель. Дихнув свіжий вітер. Командир поправив на собі трофейну большевицьку рубашку, діткнув відібраного ще колись у німців пістоля, що висів у нього на лівім боці. А відтак урочисто та радісно промовив: "Гайда, хлопці! О півночі будемо на місці!"

("За Українську Державу" - журнал,
видаваний Організацією Українських Націоналістів. Рік ІІ, ч. 6 - січень 1945 року.)