Боян

МАТИ

Кожний, хто тільки кинув свій погляд на мертве тіло, що лежало на дубовій лаві, хоч не хоч мусів повірити, що друга Медведя вже нема між живими. Невблагані кулі ворога - большевицького окупанта у вирі боротьби прошили його молоде тіло. І ось уже 19 листопада 1944 року тіло героя, затоплене в зелені осінніх квітів, відпочиває у тихій поліській хаті. Теплі подихи, болючі зітхання, скорботні погляди та спомини присутніх не можуть уже розбудити його з вічного сну.

Ціле західне Полісся, ввесь надрайон Дубровиця не може віджалувати його смерти. Друг Медвідь, член надрайонової повстанської бойової групи Служби Безпеки був знаний широким народнім масам, яко невсипущий борець за волю народу. Повстанські діячі не могли отямитися від вістки про смерть такої людини, що ніколи незнала ніякого страху, що все була карною, що не могла розуміти, що може у повстанськім житті існувати невиконання наказу.

Печальна вістка про смерть неустрашимого борця дійшла й до матері. По скорбну матір вислали повстанці підводу. Нехай і вона попрощається зі своїм сином-героєм.

Поліське село Грань, району Дубровиця, готовиться до панахиди над героєм. Дівочі руки нарядили мертве тіло вінками, квітами. Священик, зажурені друзі, мовчазні чоловіки, жінки у сльозах ждуть ще на матір. Вогники свічок сумно колихаються. Кожний уявляє трагічну сцену скорбної матері над трупом свого сина. І не буде чому дивуватися. Вже третій її син гине в боротьбі проти окупантів. Може й серце від такого болю розірватися.

Раптом сколихнувся натовп, прошептав: "Мати!"

Двері відчинилися і увійшла вона, зі сивим вoлоссям над зморщеним чолом; років п'ятдесяти. Тихо, спокійно пройшла вона між натовпом, спокійно впала на коліна й молиться.

Серед вичікуючої тишини залунав зойк. Це вона встала з колін, підійшла до свого мертвого сина й так до нього промовила:

"Сину мій, не довелося Тобі діждатися волі, за яку Ти боровся, дякую Тобі, що Ти згинув не дармо! Дякую Тобі, що Ти згинув у боротьбі за Землю рідну, за наш народ, за нашу Батьківщину! Ти не міг терпіти наруги ворога, Ти не скорився большевицьким окупантам. Дякую Твоїм ногам, що ходили рідною земелькою; дякую Твоїм рукам, що знали лише працю для народу. Дякую Твоїй головонці й устам, що все несли нам слова правди й розради!"

Покотилися іскрами сльози по її обличчі. Спокійно обцілувала вона наболілі рани свого мертвого сина, обмила їх сльозами. Відтак звернулася до всіх присутніх:

"Спасибі Вам, дітки кохані, що так гарно прибрали мого сина в останню дорогу. Дякую Вам, що Ви мене покликали побачити його в останнє. Нехай він буде для Вас прикладом. Він згинув за нашу Україну. Не дав він ворогові посміятися над собою. Я горда ним, моїм сином!"

Слова її гостро врізалися в серця матерей. Слова її сильно, підкріпили завзяття присутніх повстанців. Шепотом почали розказувати про неї, про матір-героїню. Окупанти спалили ціле її господарство, пограбили майно. Вона сама мусить критися перед енкаведистами та ховатися по чужих хатах. І ця переслідувана окупантом, неграмотна поліська стара жінка стільки виявляє свідомости й героїзму та ще інших підтримує на дусі.

А вона, мати-героїня, обняла свого мертвого сина, заколисала його мов до сну, та благально до нього звернулася:

"Сину мій, випроси у Бога, щоб Ти був останньою жертвою у цій нашій боротьбі. Нехай більше ніхто не гине. Нехай всі ці, що боряться за волю, дочекають її!"

Священик правив панахиду.

Друзі на плечах своїх винесли мовчазну труну з хати. Дорога веде на кладовище. Біля церкви ще раз прощали героя.

Командир Шворний в коротких словах виголосив щиру прощальну промову повстанцеві. Мати мовчки слухала прощання друзів.

Повстанці понесли труну до могили. Тут на кладовищі могильний спокій збудила коротка прощальна козацька крісова сальва. Труну опущено в яму. Незабаром виросла могила, висипана повстанцями. Зелені вінки, кольорові квіти покрили сиру землю.

Мати-героїня ще раз звернулася до присутніх:

"Дякую Вам всім за те, що Ви прийшли на цей похорон. Нехай Господь Бог провадить Вас у цій нашій боротьбі до перемоги, нехай має він Вас під своєю опікою, якщо б мала ще одного сина, то й його послала би на цю святу боротьбу"

Друже Медвідь, будь спокійний! Поклик Твоєї матері не проминув без сліду. Прапор, який Ти ніс, не хилиться. Твоє рідне Полісся - далі бореться, а Твоїм слідом - ідуть нові Герої.