Мар

ПОВСТАНСЬКЕ РІЗДВО

6 січня 1945 року. Святвечір. Стрільці сотні "Сурма" веселі та піднесені на дусі. Всі радіють, що діждали того традиційного в українськім народі свята, та що засядуть до спільної вечері. Радувались хлопці й тим, що від Організації дістали святочний приділ харчів, а що найважніше білого хліба та муки, що в горах є небуденним явищем. Кожний невпинно працює коло себе та коло свойого одягу, відчищує його та зашиває і латає.

Приходить ожидана хвилина. Поважно, рій за роєм, входять стрільці до шкільної залі. Читають написані зеленню на стінах слова "Христос Раждається" - "Славіте" та засідають до спільного стола на означених місцях. Стихає гамір. Встає сот. Бурий і в короткій промові складає всім стрільцям святочні побажання та дальших успіхів у боротьбі проти наїзника. Згадує про Січових Стрільців, які також колись святкували Святвечір в окопах чи подібних обставинах.

Члени жіночої сітки приносять приготовлену ними скромну вечерю, яка скоро "зникає". По кожній страві всі колядують, а відгомін різдвяних пісень розходиться гень по цілому селі та поблизькому лісі. В між часі говорить найстарший в сотні 48-літній лікар Бульба, який як батько наказує стрільцям кріпитись духом, не падати в зневіру та твердим кроком іти вперед - до перемоги. Знову колядують. Час до часу скаже хтось якийсь дотеп та заспіває веселу стрілецьку пісню. Заля наповняється гучним сміхом.

На кінець промовляє політвиховник Мар, вказує стрільцям на важкі часи, та на знущання московського наїздника над українським народом. Закликає стрільців до витривалости у боротьбі, передає святочні бажання від проводу ОУН та бажає діждати всім кращої долі.

Пізним вечером розійшлися всі до своїх приміщень, довго згадуючи перебутий Святвечір.

Різдво 1945 року, Година 6.30 рано - алярм. Стійкові повідомили, що большевики наступають на наше село з трьох сторін. З недалекої церкви долітають звуки співаної служби Божої. А з противної сторони заграли ворожі кулемети, які своїм раннім відгомоном повідомили всі довколішні села, що большевицька навала не дає спокійно святкувати мирному населенню та стрілецтву УПА. Відступаємо в поблизький ліс. Дорогу вже відтяли большевицькі кулемети, які заняли становище на противній горі та з віддалі 200 метрів стріляють до нас. Частина відділу звертає свій вогонь на большевиків; решта відступає дальше вгору. Опісля зміна обстрілює з ліса ворожу частину і цим самим помагає своїм друзям пройти відкритий терен. По півгодинній перестрільці частина сотні (60 стрільців) опинилась у лісі. При тому ми втратили вбитими чотового Квітку, ройового Коника а двох стрільців і чотовий Олійник стали раненими. Решта сотні (20 стрільців і штаб - 6 осіб) немогли вже злучитися зі сотнею і відступили в противну сторону.

Нас 60-х спинається на шпиль гори. В лісі свіжий сніг, на якому лишаємо сліди нашого маршу. Сама гора невисока, але тоді виглядала кожному стрімкою та повною перешкод. По годині вилазимо на верх гори Стрілець Великий. Ще не встигли всі відітхнути, як стійковий доніс, що з другої гори Оровий ідуть на нас большевики в силі около 100 осіб.

Стрільці приготовані до оборони. Вершок гори обставлено стрільцями, які почали приготовляти собі на скору руку становища. Землю почали роздрапувати штиками й патиками. По кількох хвилинах приготувань долучила до нас самооборона в числі 7 людей, яка повідомила, що на нас із іншого боку йдуть енкаведисти в числі приблизно 70 осіб. Оббігаю ще раз по нашій оборонній лінії і наказую не уступати з місця та цільним вогнем якнаибільше разити ворога.

Ждемо ще півгодини. Прибігають стійкові й повідомляють, що ворог розстрільною підсувається прямо на нас з двох сторін. Коротка нетерпелива мовчанка. Кожний як найбільше причаївся до замерзлої землі, яку тоді дуже полюбив. Зір спрямований до ворога, й жде. Чути говореня та подавання наказів боольшевицьких старшин. До вух долітає вже тріскіт ламаних ногами галузок, а з-поміж ялиць та смерек виринають постаті большевиків.

Віддаль 50 метрів. Паде стріл з автомата в сторону ворога. А на його гук почав шуміти скорострільним вогнем цілий ліс. До того гучне "Слава!" заломило ряди большевиків і вони подались у зад. По противній стороні чути вже зойк ранених та подавання по зв'язку відомостей про вбитих сталінських бойців. Але це не відстрашувало ворога. Він знов почав підсуватися до нас та сипати вогнем з "папашок" та кулеметів. Наші знову відповіли тим самим. По кількох хвилинах лінії дуже зблизилися. Кожний наказ ворога було дуже добри чути. Большевики залягли за дерева і почали останніми словами лаяти "бандєровцев". У відповідь посипались з нашої сторони прокльони на адресу НКВД та Сталіна. Частинно втихли й стріли, - почалась боротьба язиками.

Знову гучне "ур-ра", "впєрьод", "за родіну", "за Сталіна" рушило ворога, який зробив стрибок в нашу сторону. Тепер змішався крик з крісовим та скорострільним вогнем, так що тяжко подати наказ від стрільця до стрільця. В тому шумі паде вбитим кулеметчик муніційний підлазить на його місце й стає раненим серією ворожого кулемета. Тепер віддаль до ворога виносить 20 метрів і менше. В рух пішов крісовий гранатомет, який почав бити по задах ворога. Енкаведисти почали вживати ручних гранат. Ми відповіли тим самим. Знову голосне "Слава!" Та накази "третя й четверта сотня вперед!" Посилили наш вогонь і зрушили стрільців з місця. При тому падає чотовий санітар Олекса, а раненими стають три стрільці. Большевики під нашим сильним обстрілом подались до заду, викрикуючи "урр-рра!", "вперьод!" та залишаючи вбитих. Їхні високі голоси (дитячі) почали чимраз слабнути і вкінці втихли. Стріли перервано. В нашому напрямі пустили вони кілька червоних ракет та подалися за підмогою.

Ми скористали з цього й відступили в противну сторону, забираючи своїх ранених. В бою держався дуже прикладно чотовий командир Олійник, який мимо поранення лежав біля стрільців і своєю твердою поставою та наказами морально впливав на них.

Втрати ворога около 60 вбитих та ранених. До пізнього вечора лазили ми ще лісами, несучи ранених, щоб вийти по за села обложені большевиками, які виправились на нас в силі около 600 осіб.