О. Яворенко (очевидець) - полевий духовник куреня УПА

БІЙ СОТНІ ВЕСЕЛОГО

біля с. Струбовиська (Лемківщина)

Сотня Веселого була наряжена на перший вогонь, бо мусила здержати перші удари міліції та большевиків. То ж не дивно, що дня 21.ІІІ.1945 року перші наставляють свої груди великій большевицькій навалі. Було це так:

20.ІІІ.45 р. Вечером сотенний Веселий поїхав до курінного к-ра по накази, а на своє місце в заступстві залишив курінного адютанта Біра. Повернувся до сотні вночі та сказав, що до Тісної приїхало 200 авт большевиків на облави. Він сеичас прикликав чотових і зарядив гостре поготівля. Всі ждали нетерпеливо до ранка у повнім виряді. 6.30 рано було цілком спокійно. Щойно о год. 7-ій рано прибігли наші розвідчики, які були цілий час у селі Присліп на розвідці та зголосили сотенному, що большевики з поляками вже в селі Криве.

По хвилині наради з адютантом Біром, лікарем Гореславом та розвідчиком Білим, сотенний вирішив стати до бою, щоб у перший день весни дати ворогам доброго прочуханця. Приймемо сьогодні ворога, що пхається у наші гори, у нашу Лемківщину - градом олова. Не дамо безборонно тероризувати українського населення. Сотенний Веселий зарядив, щоб усі зайняли становища до бою. Весело й швидко бігли хопці на поле бою, мов би тішились цією зустріччю з ворогом. Приємно було бачити таке стрілецтво, усміхнене, жартуючи: "От попадеться нині ворогам". Вибігли за село та зайняли гірку між Струбовиськами та Прислупом, від дороги аж до ліса. Всіх нас в сотні було в тому часі 85 готових до бою. Друга половина сотні лежала хвора на плямистий тиф. Мимо того не відстрашувала стрільців від бою така мала скількість. - Кождий ждав на наказ сотенного, який лежав у лінії між правим крилом, а серединою, не сподіваючись, що така велика сила йде проти нас.

Ждемо в снігах майже дві години. Нічого не видко. Почались між стрільцями жарти та сміхи, що прийдеться вертатись до хати без стрілу. Щойно о годині 9.30 почули ми перші стріли з Прислупа й самооборони цього села, яка відступала. По хвилині показалися на вершку гори ворожа "шпіца". За нею почали наступати розстрільною большевики. Заграла кров стрільцям. Почали ще більше жартувати та виговорювати один одному: "заклич, заклич цього вражого сина, нехай ще ближче підійде, нехай ще ліпше подивлюсь на нього". Коли вже перша лава бвльшевиків показалась з ліва, тоді сотенний видав наказ починати бій. Увесь тягар упав майже на праве крило, де стояла чота Вовка. Большевики наступали на неї з ліса, від Кальної і Прислупа.

Заграли кулемети та гукнули кріси й видко було лише, як котились лавою на землю вороги. Чути було зойки та крики ворогів: "вперьод". Не зважаючи на трупи, большевики лавами, другою, третьою і четвертою дальше наступали. Хлопці тішилися, бо косили їх кулеметами та крісами мов бур'ян, так міряючи свої сили. Ворог теж не відступав. Його було в десятеро більше, бачучи, що мимо цього не дасть ради, почав підтягати міномета та "максима". Хлопці не тратили надії та відповідали кулеметами і крісами. Хоч падав ворог, як мухи, та приказ "вперьод" його поганячів гнав його дальше.

Тим часом ворог підсунувся на край села й почав палити хати. Наші заграли ручними автоматами. Бойовий вогонь невгавав. Хлопці боронились, як льви. Коли впав чот. Вовк та ройовий Сова, відбиваючи наступ большевиків, сотенний дав наказ правому крилові відступати. Тоді приймає бій середина, де командував бунчужний Хитроліс. За його наказом обстріляно ворогів та улегшено відступ правому крилові. На лівому крилі вогонь тривав дальше. Хлопці тримались у бою завзято. Однак давались чути голоси, що бракує муніції до кулеметів. Від початку бою минуло вже чотири години. Тоді адютант курінного вислав зв'язкового Олеся, щоб нав'язав зв'язок зі серединою і правим крилом. Цей вернувся з половини дороги й сказав, що праве, крило вже відступило, а середина відступає. Ще раз заграли кулемети. Чотовий Грань і ройовий Грім кричать до кулеметчика: "цільно стріляй, бо шкода кожної кулі". Ще не докінчив він речення, як почув хряскіт та ломання суччя, а на виднім місці показалось двох большевиків. На хвилину здержались вони та дали знак своїм, щоби підходили, а самі підняли "папашки" та хотіли вдарити по нас із заду. Ще добре непіднесли вони своєї зброї, як політвиховник зі своєї "папашки" одним відрухом перечеркнув їхні пляни - вбиваючи їх на місці. Большевики наступали дальше та окружали наше ліве крило з трьох сторін.

Наказ куріного адютанта, щоби відступати! Одні продираються прямо в гори, у ліс. А другі краєм ліса попри яр. Крок за кроком наступають большевики. Щойно під вечір долучили стрільці в означені з гори місця у Смеречанськім лісі, звідки перейшла ціла сотня і самооборона на Бескидник.

Хто тільки не втік із села, того большевицькі звірі-людоїди катували й мордували. Замордували вони того дня 33 особи з-поміж безборонного цивільного населення і спалили ціле село. Залишилось тіллько 6 хат... Так визволили "червоні" спасителі українську Лемківщину.

Але ця кров мучеників ллялась не надармо. Українські повстанці помстили її, бо того самого дня впав у бою большевицький капітан і його 86 бійців, а ще раз стільки большевики мали ранених. Наша сотня мала 14 вбитих і одного раненого.

Є десь така повість: "Гори говорять". А тут говорили українські гори вогнем і залізом. Говорили і зойками мучених селян та вмивались свіжою кров'ю їхніх синів-борців і кров'ю ворога, що наступав на них. Вони будуть говорити по вік про тих вірлів, що вийшли зі зброєю на їхні верхи та не дали їх нікому. Зганьбити не дозволили, щоб по них ллялась тільки кров мучеників, але зажадали та виточили і ворожої крови. Кров за кров!