ЛЕНТА ЗА ЛЕНТОЮ

Наш наскок на райцентр Радехів допровадив сталінських собак до скаженої люті. Ми знали: тепер кинуться вони за нами з подвійною силою. Пожене їх і скажена лють, що вони безсильні в боротьбі з українськими повстанцями, які розбивають їм навіть райцентри та виполошують їх з тих гнізд. І пожене їх страх перед найстаршим кремлівським собачим батьком, який їм прижме хвоста за те, що неможуть дати нам ради.

Отож треба було сподіватися ще більшої погоні й облави ніж бували досі.

Негайно після наскоку ми зібрались у т. зв. Радванецьких лісах, (положені на півдні трикутника залізничних шляхів Камянка Стумилова - Сокаль та Кам'янка Стр. - Радехів). Після полудня наші три відділи "Галайда І", "Перебийніс" та "Кочовики" підтягнулись до села Яструбич на вечерю. Повстанські відділи "Тигри" і "Пролом" відлучились від нашої групи і пішли в іншу сторону. Їм удалось щасливо обійти всі большевицькі застави. Не так пощастило нам.

Вже перед селом натрапили ми на ворожу заставу, яка привітала нас вогнем кулеметів. Значить вже віднайшли нас. Скоро! Треба відступати.

Після короткої наради вирішено, що всі три відділи переправляться через Буг, щоб податися дальше на захід. Але й тут нам не пощастило. На причілку Збиця, що належить до Яструбич, де ми хотіли переправитись через Буг, не було човнів. Треба було шукати іншого переходу. Всі відділи подались на північ, щоб перейти Буг мостом у селі Городище, безпосередньо на південь від міста Сокаля.

Але тут вже була теж сильна застава у поготівлі. Вона зі засідки привітала нас вогнем кулеметів. Та попеклась здорово на цьому. Наш ройовий Калина з відділу "Кочовики" відповів негайно на ворожий вогонь своїм кулеметом так цільно, що положив 15 сталінських посіпак. Ми не мали жодних втрат (крім вистріляних набоїв). Однак від переходу в цьому місці треба було відступити, бо брати міст чоловою атакою в партизанській тактиці не вказано. Коли ворог приготовив там свої сили, то хай сидить і чекає. Ми знайдемо його тоді, коли нам догідно. Нам стало ясне, що комплекс лісу вже обствлений з усіх сторін. Скоро почнеться безпосередня ворожа акція на ліс. Як пізніше ми довідалися, ворог стягнув у тому часі на акцію проти наших відділів у цьому відтинку 4 тисячі своїх вишколених людоловів. Півтори тисячі перешукувало ліс, а решта його блокувала довкруги заставами й засідками.

Значить, нам треба приготовитись до оборони, бо нема вже часу на виманеврування зі загроженого терену. Було це 28 квітня 1945 року, другий день після нашого славного бойового наскоку на Радехів. Наші відділи підібрали найкраще місце до оборони, це є гору між селами Тишиця і Воля Радванецька. Ми взялися скоро до копання окопів. Тут чекає нас мабуть сьогодні довгий і затяжний бій. Хай ворог ломить собі зуби на наших окопах.

Відділи заняли становища. Усе готове. Чекаємо.

- Цілістю командує к-р відділу "Галайда І" сотенний Перемога. - А тимчасом в душі міняються почування і думки одні за одними. Одні кажуть: держись, брате! Не дайтесь, хлопці! Пригадайте всі знущання над нашим народом. Гляньте на неволю рідної землі! Бийтесь, мстіть, не вагайтесь, не дивіться, що їх тисячі, що ви окружені!

А другі питають, чи буде з нами сьогодні перемога? Чи виведе нас наш славний командир Перемога ще раз до перемоги? Ми ж окружені... Та дарма думати. Не час думкам. Краще зброю ще раз переглянути. Бо вже ось-ось і ворог.

Ранком сталінські людолови почали систематичне перешукування лісу. Довго тривало, заки нас віднайшли. Не легко видно було це їм. Біля години 14.30 ворожа група наткнулася на нас. Перший наступ цієі групи ми негайно відбили. Тоді ворог підтягнув дальше сили. Тепер вже має він нас в оточенні, у безпосередньому бойовому контакті. Старші сталінські собачники мріють вже певне про нові ордени й жалування з Кремля. Женуть отже зграї своїх людоловів хмарою на нас. Наступ за наступом! Що одна лава заломлюється, то вже друга жене під укіс наших цільних повстанських куль. Кілька разів уже доходять до наших становищ і намагаються виперти нас. Та дарма. Не вдається. Перед нами за те росте гора ворожих трупів. Бо це не з німаками маєте до діла, які свідомі своїх злочинів, биті всіма, втікали з нашої землі. Наша земля сама горіла їм під ногами, пекла, давила. А тут перед вами українські повстанці. Ті самі, які так славно били німоту й тепер б'ють сталінську зграю. Заки крок поступиш - трупом впадеш. Або він сам впаде, або ти впадеш, але добровільно окупанта жодного український повстанець на свою землю не пустить.

Розлючений нашою завзятою, незломною обороною ворог підтягає нові сили. Приносять два важкі кулемети - "максими" чотирі 82 мм. гранатомети і гарматки.

Ворожі групи порозуміваються ракетами й о годині 18-ій починають проти нас гураганний вогонь з усіх родів зброї. Однак безуспішно. Глибокі окопи які ми приготовили собі старано, хоронять доволі успішно перед стрільнами.

У найбільш гарячому моменті к-р Перемога вистрілив кілька ракет, щоб змилити ворога, який, як ми зорієнтувались, ракетами порозумівався і давав знаки про розположення своїх і наших становтщ та керував відповідно до цього напрям вогню. - Підступ удався знаменито! Головні вогневі гнізда ворога почали обстрілювати власні наступаючі лави. Від несподіваного вогню з боків упало багато большевиків і витворилось на деякий час у ворожих лавах велике замішання. Тоді розлючений ворог пробує запалити ліс, щоб нас викурити з наших оборонних становищ. Та ми не злякались того, що ліс біля нас починає горіти. В тім, - сама природа прийшла нам з допомогою. Зірвався вітер і за хвилину хлюнув дощ та погасив ще добре не розшалілий пожар. Нам здавалось тоді, що з нами усі добрі сили, і ми почулись на хвилину вже переможцями. Бо ось вечір, ніч - повстанська мати. Вже недалеко.

Та ворог не вступається. Сталінським собакам немає відступу. Бо ззаду на них чигає і слідить безупину недовірчиве, злюще око самого найстаршого собачника. Він їм не пропустить не помилує. Вони мусять наступати й загибати, бо на це й вони людолови-собаки, на те він їх держить, годує і гонить та тренує у людоловлі. Лихо тільки, що десь узялись ті кляті повстанці - "бандьори", що не дають їм так, як давніше спокійно гуляти і їздити по головах безборонного, нещасного, закріпощеного люду. От і тепер не йде. Тре6а з ними битись. Треба й загибати. Бо це бандерівське насіння таке завзятюще й тверде, що ніяк його не зімнеш, не розкусиш, ні не обманеш. Жодні підступи, жодні обіцянки, жодні хитрощі й примани не помагають. Тре6а таки битись. А й це з ними, не легка, дуже не легка штука, - думали червоні командири, рвали собі волосся з голови, що вже близько ніч, а вони ще нічого не "сдєлалі". Не тільки пропадуть ордени, але й їм попаде.

Отже давай, ревнули на своїх ребят-собаченят, - впєрьод, ще раз до наступу! Так почався, перед самим вечером, ще один, уже сьомий з черги, та тим разом найбільший і найгрізніший наступ ворога на наші становища.

Повстанці приняли ворожий натиск, немов непорушний мур. Ніхто й не подумав про небезпеку. Де нам тепер до таких думок. Ворог перд нами, - скажений, лютий, впертий, рветься на нас, паде, і пхається знову. Напружуємо всю увагу. В очах сам вогонь, збіглись усі нерви разом у напрузі, - щоб не переочити, не схибити, - ціляти, ціляти цільно стріляти, не підпустити за близько! Руки самі, неначе механізм, докладно й точно виконують те, що напруга всієї уваги й сили волі наказує їм.

А в тім - що це? Пісня? Спів?

Так, наша пісня! Наша повстанська пісня!

Це муніційний Цимбрина подав кулеметчикові Гірка нову ленту набоїв, і оба заспівали улюблену повстанську пісню:

"Вже вечір вечоріє повстанське серце б'є,
То лента набої поспішно подає".

Ми всі підхопили з одушевленням рефрен:

"Ох лента за лентою набої подавай,
Український повстанче в бою не відступай!"

- Лента за лентою набої подавай, український повстанче в бою не відступай - несеться ще раз і ще раз могутнім відгомоном по лісі. Співають, здається, самі стрілецькі рови з нами, співають у дивному захопленні й наші легше ранені друзі, а мертві, вбиті своїми тілами свідчать виконання цього заклику до останнього.

І ця атака ворога заломилася. Ми відбили її з піснею на устах.

О годині 21.45, коли вже добре темніло, к-р Перемога зібрав скоро всі відділи в одному місці в кулак. Наглим ударом в одному місці по ворогові - прориваємо кільце оточення. Ворог змучений, скрівавлений, здивований нашою поставою, заскочений нашим ударом, навіть не пробує безпосередньої погоні, тільки посилає за нами одне за одним гранатометні стрільна.

Кріваве жниво зібрав Бог війни цього дня. Біля двох сотень сталінських собак лягло трупами, а сотня ранених. З нашої сторони впало тільки п'ятьох вбитими, з того трьох з відділу "Галайда" та двох з відділу "Кочовики". Крім того ми мали 10-х ранених, чотирьох з вд. "Галайда І", чотирьох з відділу "Кочовики" і двох з бойової групи СБ, яка брала участь в бою разом з нами. Усіх ранених ми віддали пізніше під опіку клітин підпільного Українського Червоного Хреста.

Ми самі, безпосередньо після останнього бою і проламання ворожого оточувального кільця вийшли щасливо поза терен обнятий у тому часі ворожою акцією і зникли на деякий час ворогові з очей, щоб приготовитись до нових бойових дій.

Ще й сьогодні, коли співаємо нашу пісню "Лента за лентою", пригадується кожному з нас незабутній славний бій у Радванецьких лісах, а слова цієї пісні пливуть тоді ще любіше й миліше, з самої глибини серця.

(Із оповідання повстанця відділу "Галайда")