Боян

СЛАВКО

Досить почути кілька слів з його уст, щоб одразу пізнати, що його українська мова дещо різниться від мови інших повстанців. Товариші негайно пояснять тобі, що це Славко, родом з Югославії, один з найкращих кулеметчиків повстанської сотні Чорноти. Тоді ти з більшою вже увагою почнеш приглядатися цьому вічно усміхненному слов'янинові з півдня Европи. Він же ж далеко від батьківщини в рядах Української Повстанської Армії бореться проти большевицьких окупантів. Його ж Югославія теж стогне в сталінській неволі.

Не раз згадується йому барвне та суворе минуле. Не довго потішив він своє молоде життя мирною працею на фабриці у своїй Батьківщині. Прийшов жорстокий 1940 рік. Вільній його Батьківщині загрозили чорні полчища німецьких військ. Треба було одягнути військовий мундир та обороняти рідний Край. Але не стало сили...

А незабаром, коли Югославія опинилася під повною окупацією збожеволілих "готів", то нашого Славка запроторено в катівські німецькі лагри. Там він разом з тисячами інших, у тім з багатьма українцями, о хлібі і воді мусів гнути свою спину на каторжних роботах. За сітками колючих дротів підводилася ненависть.

Забракло німоті гарматного м'яса. Потворила вона чужоземні легіони і силою загнала до них тисячі недавніх каторжників. Між ними і Славко в хуртовинах східніх побоєвищ, підмурами Сталінграду і в баталіях під Воронежем "громив руса".

От так доля позволила йому приглянутися і поговорити з мешканцями недавнього большевицького "раю". Славко пізнав нещасну долю українських придніпрянських степів. Часто згадує він: "Гарна земля, а який добрий народ. Та большевики не дають українцям жити. Поробили сталінські колгоспи, а людей в них наймитами".

Так минув йому 1943 рік.

Весною 1944 року втікали з України німці закривавленими побоєвищами. І Славко, силою гнаний з ними, опинився аж в українських Карпатах, в Станиславівській області. Ціла Станиславівська область, всі українські Карпати, вся Україна жила тоді ростом і славою своїх повстанських загонів. Почув теж і Славко про це підпільне українське військо, що б'є і гітлерівських і сталінських окупантів, що за волю кожної людини, що за волю українського народу та інших поневолених народів воює проти жорстоких тиранів. Покинув тоді Славко німаків та став українським повстанцем, неофітом національних революцій Сходу Европи.

Разом з іншими українаськими повстанцями ходив Славко по карпатських верхах та полонинах, не давав спокою проклятим гестапівцям та гітлерівцям. "Хоч втікає німота, але жарю її по штанах! Нехай скоріше забирається з України! - говорив тоді він. Своїм мистецтвом володіння зброї немало він причинився до погрому німецьких окупантів.

Пропоновано йому вертатись в Югославію. Але він не захотів та так відповів: "Там ще німці, а незадовго будуть большевики. Як це так і той ворог! Воювати з ворогом, все одно де! До большевика Тіта служити не піду!"

А відтак прийшла нова жорстокіша дійсність. Цілу Україну, Югославію окупували большевики. Ще з більшим завзяттям пішли повстанці до боротьби проти нового окупанта. Славко від них не відставав ані на крок. При кожній зустрічі зі сталінськими лакеями він "жарить" їх "по штанах" із свого кулемета МГ 44, що його він ще здобув у бою проти німаків. Він же говорить: "Знищу тут большевика, то вже не піде він у мою Югославію. Не будуть з ним мати вже діла югослав'янські хлопці!"

В бою проти большевиків під селом Велесниця (район Отинія, обл. Станиславів), дня 12 грудня 1944 року Славко перший вдарив по большевиках із свого кулемета. Поклав він тоді трупом десять людоїдів. Ніщо його не лякало, ні гук гранатометів, ні свист ворожих куль. Треба було відступати, бо большевикам надходила переважаюча допомога. Але Славка не можна було вговорити. "Мушу ще увидіти скільки большевиків є побитих!" - говорив він на переконування своїх бойових друзів. Після тих слів він підповз до большевицьких становищ, закидав їх гранатами та порахував побитих ворогів.

У листопаді 1944 року повстанські сотні Крука і Чорноти зробили наскок на большевицьку залогу в місті Товмачі (на схід від Станиславова). Після наскоку большевицькі окупанти розпочали погоню за смілими повстанськими сотнями. Друг Славко був на заднім обезпеченні. Сотку большевиків розігнав він із свого кулемета, добре "жарнув" їм він тоді "по штанах".

У березні 1945 року, в часі наскоку большевиків на постій повстанців у селі Майданик (біля Станиславова) Славко ще з кількома друзями з кулеметної ланки відбив атаку ворога та вбив при тім п'ять сталінців. Бойовий хлопець, цей Славко з Югославії.

Взагалі Славко не мав ні одного такого бою, де не відзначився б чимсь. За свої бойові заслуги дістав від Командування Української Повстанської Армії Хрест Заслуги, а від к-ра цього відтинка, де він воює, кілька похвал у наказах.

У вільні від занять хвилини Славко любить розмовляти з політвиховником відділу. Радо вивчає теж він історію України, історію найновішого українського визвольного руху, історію УПА. Він вже тепер плянує собі, що як повернеться до Югославії, то розкаже своїм землякам про все те, що бачив та навчився в Україні.

Всі повстанці люблять відвагу і дотепність свого друга Славка. В тяжких хвилинах большевицьких блокад зживаються ще тісніше. Славко залюбки розказує своїм українським друзям про народи Югославії та їх життя, про українців, що живуть в Югославії та інше. Часто теж співає він прегарні словенські пісні, як: "Прилінна Філомена", "Ми Словіні", "Жівіо" та інші. А вечорами при повстанській варті разом зі всими повстанцями співає повстанські та інші українські пісні. Неначе в своїй рідній сім'ї живе Славко у повстанській сотні.

Часом, коли серед притишеного гамору повстанського лісового життя, нагло залунають близькі стріли большевиків, то Славко ні трохи не збентежиться. Він спокійно підійде до свого сотенного командира, стане на "струнко" та службово попросить: "друже командире! Прошу дозволити піти та жарнути цю наволоч по штанах. Нехай знають прокляті як повстанці вміють бити!"

Так живе і воює в українському війську в сотні Чорноти куреня "Дзвони" під командою к-ра Хмари проти большевицьких людозвірів молодий син Югославії, фабричний робітник, а тепер повстанець - Славко.