НАД ГРАНИЧКОЮ

Майже у кожнім селі залога від 30 до 100, або і більше чоловік. Довкола будинку залоги заздалегідь викопані, укріплені безчисленні окопи та кулеметні становища. А дальше і колючі дроти.

В поясі до 30 кілометрів звичайній людині тяжко пройти, бо за документами як пічнуть тебе щокрок випитуватись, то й світ цілий обридне. Де тільки не подайсь від свого дому, то вже хтось потихеньку на віддалі стрілу за тобою безнастанно чигає. Прийшов знайомий у твою хату, то вже цим агент НКГБ цікавиться.

По містах у цьому поясі маси танків, танкеток, артилерії, гарнізонів внутрішних військ НКВД.

Врешті цілком виселений, широкий на один кілометр пояс. Літком цей пояс докладно заорюється та боронується. Ніччю попри цей пояс ходять численні стежі зі собаками та слідкують, чи не появилися свіжі сліди. Зимою, то й боронувати не треба, бо сліди в снігу прекрасно відбиваються. А відтак погоня по слідах.

Що це все такого? Фронт? Околиці фабрики атомної бомби?

Хто хоча трохи жив у Совєтськім Союзі, зараз догадається, що це цілком звичайна пригранична полоса.

Так і зараз, хоча практичні кордони сталінської імперії проходять ген аж по ріці Ельбі, то все таки границя СССР з Польщею (пересунена дещо на схід лінія Керзона) цілком нічим не відрізняється від якоїбудь справжньої. Дарма, що ця границя розділює тільки окремі сівозміни великої сталінської домени. Дарма, що й економи Хрущов і Берут живуть у згоді, як "брат з братом".

По обох боках цієї "гранички", як то її призирливо називає місцеве населення, діють сильні відділи УПА, і сталінці тому власне навіть ще більше старанно повнять приграничну службу. Пограничники-енкаведісти беруть участь у всяких облавах, пацифікаціях, убивствах, підпалах, шантажах, що їх там масово організують всякі районні й обласні відділи НКГБ.

А спробуй перейти "граничку". Якщо дурний ти, і оставиш на контрольнім поясі сліди, то по твоїх слідах і до 40 кілометрів у Польщу за тобою гнатимуться. Дарма, що це вже виглядає на нарушення "суверенности" іншої "держави". Ось таким-то псу-братам-пограничникам утяли раз порядну штуку. Послухайте!

10 жовтня 1945 року. Ніч темна, хоч око виколь. Хтонебудь може підійти до тебе, в лице тобі вимірити, а ти його не пізнаєш.

Справжня партизанська ніч. 25 км. від "гранички", в районі Кам'янка Струмілова, на присілку Банівка, біля села Сілець-Беньків, по днях гарячої гончої служби відпочиває у своєму укріпленім будинку чота пограничників. Сну їх береже стійковий.

До присілка навмання підсуваються таємничі постаті. Чорний їхній одяг зливається в одне з довколишньою природною темінню. Нічим, ні зле поставленим кроком, ні шепотом, ні необережним порухом зброї не зраджують себе. Вже недалеко будинку погранзастави. Тепер утворюють правильне бойове півколесо.

Це бойова повстанська група підготовляється до наглого наскоку на кривавих сталінців.

Командир бойової групи Погром ще з одним повстанцем підсувається прямо під ворожу стійку. Десь притаїлася вона, бо не видно її. Обережно ставлять кожний крок безстрашні революціонери, щоб тільки до стійкового непомітно дібратися, то й решта піде гладко.

"Стой, кто йдьот?" - репетує ворог. Це стійка. Таки зауважила. Тепер коротка, нестерпна тиша. Чекає на відповідь. Зараз її дістане.

Короткі, вперед обчислені рухи, глухий удар, осліплююче світло і серія стрілів, зойк, гук падаючого тіла і дзенькіт випущеної з безвладних рук зброї. Це командир Погром вистрілив ракету - знак початку концентричного наступу, а його товариш розпрощав з цим світом стійкового ворога.

Світло ракети осяяло все довкруги. Революціонери дістали нагоду докладно зорієнтуватися в положенні. Перед будинком пусті ворожі окопи. А ну, до них! Тепер уже безпечно. Ворог на згубу собі викопав бойові становища.

Гураганний вогонь по будинкові. Могучий, одностайний повстанський оклик "Слава!" Ворог не відзивається, не відповідає нічим. Віщує це перемогу? Так!

Тепер запальними кулями. Ось так! 3агорілось!

Палахкотить дах, віконні рами і двері. Сталінці пробують утікати, але із усіх боків вітає кулеметний та автоматний вогонь. Можуть відступати тільки в середину будинку. Але там уже немає куди.

Пожежа сичить, кидає вогнем довкруги: це на тлі темної ночі смолоскип перемоги правди над злом. Ворог пробує відстрілюватися. Відізвався кулемет та автомат. Ух, прокляті! Упав убитим один повстанець. Теж один раненим. Ще перед своєю смертю плюєш, проклятий?

Ще раз гураганно зацокотіли кулемети революціонерів.

Рій повстанців непомітно, схиляючись, підлазить під сам будинок. Уже під вікнами. А тепер десятки гранат! На додаток! Маєте ще, кати!

В будинку ще метушня. Мов щурі, бігають з кута в кут недобитки чекістів. Деякий спробує десь притаїтися, а відтак нагло вимкнутися. Та зараз його вітають повстанські кулі.

Пробують прорватися. О, не вдасться їм. Надто вони бояться смерти, щоб мати щастя вирватися з її лабет. Ага, відступають назад перед вогнем кулеметів. Так, назад, у вогонь!

Минула вже перша година. Станиця пограничників знищена. 60-ох кривавих чекістів упало від повстанських куль або згоріло у непощаднім, караючім вогні. Здаватися побоялись злочинці. Дочекалися нелюди рахунку за свої злочини. І заплатили його.

Десь здалеку гудуть мотори. Це ворогові йде допомога. Запізно трохи, бо не стало вже його. Може хочете ще заскочити повстанців? Ніч-мати не дозволить на це. Дарма, що це над граничкою.

Зникають у теміні революціонери. Несуть зі собою трупа свого товариша. Поховають святочно героя. Це данина повстанців для перемоги правди над злом і тьмою неволі.

Далеко на обрії видко ще слабу луну горіючого чекістського кубла. А біля нього гудуть танкетки. Так, окупанти - варвари, приглядайтеся, як українська народня революція карає ваші злочини. Приглядайтесь, вона всіх вас, паразитів-експлуататорів, змете!

Правда переможе!

(За журналом "Стрілецькі Вісті",
видаваним штабом Групи УПА "Буг". Рік ІІ, ч. 8. - серпень, вересень, жовтень 1945 року.)