Вірлинів К.

МІСІОНЕРИ "ПРАВОСЛАВ'Я"

До голови "сєльсавєту" з райцентру прийшло повідомлення для місцевого пароха, о. Н., негайно явитися в місто Сколе до "райісполкому" в справах "русско-православної церкви". Вістка про це скоро розійшлася по селу К., де мешкав о. Н. Люди добре вже знали, що священика знову покликають енкаведисти; конечно стараються вони його "навернути" на псевдо-православну "віру". Мовляв, Римський папа проти них, то мусиш зірвати з ним. Українські греко-католицькі митрополити (Шептицький, Сліпий) теж не тільки що за Сталіна не хотіли молитися, але й до боротьби проти нього закликали, то мусиш наплювати на них. А ось Алєксєй московський патріярх - не тільки Сталіна шанує, але й церковними грішми спомага, вірних своїх компартію шанувати навчає та до боротьби за диктатуру "пролетарів" з Кремля взиває; з нами по "внутрєнних дєлах" співпрацює, - а сам ордени за те і жалування дістає... І як тут так хорошому батюшці не підчинитися. Як тут на свою рідну русскую віру не повернуться, русско-православним не стати і ласк НКГБ не заживати...

Та мабуть, не схотів о. Н. сталінських ласк, не явився до райцентру... Захворів негайно на вістку про так "миле" запрошення.

Сильно лютував "уполномочений по дєлам русской православной цєркві". І як, щоб такі попи не сміли слухати його "запрошень". Та він їм покаже. Та він їх на Сибір. Туди їх, куди пішов митрополит Липківський і всі ті, що то держались вперто якоїсь своєї окремої "самостійної", "автокефальної", та ще й "святої православної української церкви"! - В Сибір їх. В Соловки, або прямо в землю! Туди, де й тепер сліпі і другі ваші митрополити і епископи. Всі ви кляті "ізмєннікі", "хахли", чи православні чи греко-католики, а всі "самостоятєльної ізмєни" держаться. Та ми вас повчимо, та ми вас посвятимо таки вашим кропилом, так що не встанете більше! "Нада вам нашево Алєксєя... Вот хорошій патріярх. Боліє дєсяті гадов у нас в НКВД работаєт. Єщо за ГПУ і Чека сєкретним афіцєром бил", а тепер, он, як васлужився. Сталін його на патріярха висвятив. Мудрий наш Сталін. І хороший патріярх Алєксєй. - "А вас, ізмєннікі, всєх пєрєвєшаєм!"...

Та ні, треба таки дещо наразі вгамуватись, примаскуватись, треба делікатно до них підійти. Це ж водії цієі націоналістичної зарази, а їх як знешкідливиш, то й село скоро "православним", цебто слухняним для НКГБ стане... Формально, офіційно треба полагоджувати. Авжеж...

* * *

Начальники НКГБ-НКВД формально "соборчик" деканату скликають. Практично...

До села К. в'їжджає автомашина з озброєними людоловцями. Алярм, метушня по селу. Дітвора від хати до хати передає: "большевики, москалі, авто!.." Скрутився і пан-отець. Невжеж це по нього, за те, що запрошення не приняв? Треба десь геть з дому податись. Та вже запізно. В дверях стоїть большевицький автоматник. "Паєдєш с намі, батюшка; на машіну садісь!" - гукає.

3амовкло село. Таки забрали отця. По всіх селах району священиків забрали. От, антихристи прокляті! Та недовго вони на світі божім побудуть, недовго варвари шалітимуть! Село це виразно передчуває.

Везуть о. Н. автомашиною, везуть у грізне невідоме. Через брами НКВД-НКГБ перехід тільки в невідоме. Ще тільки осніжені полонини гордих карпатських верхів окрилюють, додають відваги. Там десь під ними, в просторих, темних лісах гуляє повстанська воля, додає надії, ручить, що зійде вона з гір в широкі долини, в гучні міста, прожене тьму кромішну сталінських посіпак та правді шлях промостить. Але тимчасом ще цівка большевицького автомата вперто і неподвижrо спрямована в груди отця. Палець енкаведиста, що чигає недалеко спускового язичка, провокаційно насміхається зі своєї жертви.

А ось уже і "райісполком". Стали. По хіднику нетерпеливо ходить "уполномочений", очікує своїх неофітів. Ось ще один "прибув". Треба його якось придобрити. О, вже є. Різко кричить він до конвоюючого енкаведиста: "Спусті автомата! Зачєм ета вся чепуха! Батюшка до нас только на соборчик прієхал! Панімаєш!.."

У селі Стинава не вдалось большевикам. Боялись вони цього села, із острахом до нього входили. Не раз тут по шкурі своїй добре дістали. Автомашину оставили далеко на гостинці і дідходили до села на пальцях. Вже й недалеко церкви були і тут заздріли українських повстанців. Двох молоденьких з автоматами! І втекли большевицькі "сердеги", аж дорога курилася. На автомашині "ходом" 80-кілометровим до містечка Сколе увігнались. "Уполномоченому" голосять: "Бандеровців у селі много, не далі свого попа!"

* * *

У великій нетопленій залі вже чекало кількох свящєників і нудилося. Тупо споглядали один на одного. Що з ними буде? Соборчик? Чи може суд? Арештування й Сибір? Всіх чейже привезли під конвоєм готових до стрілу автоматів. Може так втекти... Ще не починають "соборчику", бо неполовлено ще всіх парохів деканату. Треба, щоб було їх більше, щоб "соборчик" був "добровільний" і "стопроцентовий".

Снуються по залі священики, деякі поволі, непомітно зникають з неї, кружляють вулицями містечка, шукають якогось непомітного переходу, щоб зникнути з очей енкаведистів, що безнастанно з уміркованої віддалі стежать за ними.

Отець У. припадково приїхав до містечка велосипедом. "Запрошений" до залі, де мається відбути "соборчик", скоро пронюхав непевну ситуацію. Покрутився дещо по вулицях та непомітно виїхав за місто. Хитрі очі большевицького агента скоро це зауважили. Телефон, і вже погоня готова. Автомашиною женуть сталінські "православні" місіонери за отцем У. Чимраз ближче! Для повнішого ефекту щей кілька серій з кулемета. Пускають, - от так, "понад голову"... Дігнали... Не мав щастя того ж дня о. парох У. Мусів "добровільно" повернутися на "соборчик".

* * *

На довірочну розмову по одному парохові викликають. Широколиций, з широкими золотими пагонами, хвастаючись своїми золотими зубами, енкаведист веде розмову. Спочатку ця "розмова" спокійна, улеслива, ніби легко навчальна, переконлива. Відтак уже нахабна, погрозлива, груба, повна лайок, прокльонів, застращувань. Вкінці грубі обіцянки: "Й... т... м... Панімаєш, всьо только от тєбя завісіть. Ти только адін проті стаїш. Всє согласни, ти только адін нє хатіш. А ти харошеє дєло поддєржі, то всьо от нас палучіш. Што только хатіш. Водку, сахар, харошую квартіру, красівиє дєвкі. Панімаєш!"

* * *

Почалось. Уполномочений теревені плете і про папу, і про унію, і про зраду українських національних інтересів уніятами, взиває священиків тут зараз на "соборчику" обговорити всі ці справи, вияснити становище деканату до русско-православної церкви, "делегата" з-поміж себе "висунути" та його пізніше на "собор греко-католицької церкви" "вислати".

Не хочуть священики "виступати". Якже ж, - правди сказати не можна, бо за це відомо... Сибір чи тюрма, а проти брехні душа бунтується, не допустить до неї. Кожний під лавку сховатися хоче. Гірше ніж в'язнями чуються... Бо тут їх ще й на глум змушують зі своїх святощів насміхатися.

А "цей" таки викликує. По списку! "А" вот, нехай парох Г. із села А. свою думку вискаже. Піднімається визваний. Неясно, тихо, навмисно поликаючи слова, говорить. Старається нейтральним бути, свого становища не виявити, хитро-мудро час прогаяти тай так дразливу справу обминути. Що до папи, то бували різні папи; епископи греко-католицькі між собою сварилися, от, як Хомишин із Шептицьким, то й між ними недобрі бували; священики тільки для Бога й народу служать; нехай так буде, як народ схоче! - компромісово крутить він. А за ним подібно і всі парохи свої "виступи" прохитрили.

На чолі "уполномоченого" лінії гніву показуються; очі його кров'ю наливаються, руки відрухово, нервово, погрізливо за нагана хватають. "Ох, прокляті попи; і возись з ними; їх би відразу на Сибір, або під стєнку! Не такі дразливі справи рішали і все хорошо пройшло!" - вовтузиться в його голові.

Виступає старенький декан. Різко виходить з-поміж рядів лавок та на підвищення вступає. Дрижачим, старим голосом рішуче промовляє. Сміло споглядає на своїх священиків, чує, що вони на нього очікують, від нього напрямної вказівки ждуть. І він картає себе і їх. Якже ж, присягу нарушити, на свою Церкву наплювати? В тяжких хвилинах своїх епископів опустити? Зрадником стати? Ніколи!

Тут нагло "уполномочений" перерву заряджує. Знову хвилини повні напруження. Пошепки, стривожено порозуміваються поміж собою зібрані. Поволі, понуро пливуть грізні хвилини...

В залю остентаційно входять два умундировані, узброєні чекисти. Маршовим кроком підходять до декана. Один з них урядово гука: "Ви арєстовани! Пайдьом с намі!"

І пішли. І увижаються священикам енкаведівські допити, муки, огратовані вагони, що на Сибір мчать. І концлагер на канальських роботах. І повільна, голодна смерть від виснаження.

Продовжується "соборчик". Нужно вже кончать і "резолюції зложить" - заявляє "уполномочений". Вже текст "резолюції" читає. Усе готове. Папу та унію проклинає, а Алєксєя московського попід небеса вихваляє. Вкінці домагається прізвища "делегата" на "собор". "Тільки фамілію вписать нужно; текст уже готов" - каже.

Торгуються священики. Поправки тексту хочуть! Дещо бодай змінити! Компромісово підходять! На це "уполномочений" годиться. Тільки "делегатом" ніхто не хоче бути. Вкінці заявляють, що церковній ієрархії підчинятись мусять, не можуть поза її плечима делегатів вибирати. Нехай вже декан делегатом буде, бо він і так з "уряду" ним є.

Довго опирається "уполномочений"; декана "врагом народу і совєтськой власті" називає. Вкінці по довшій надумі виходить та вкоротці впроваджує декана на залю. Резолюцію прочитано, декана "делегатом" на "собор греко-католицької церкви" "висунено". А тепер ще треба комусь. Яко "президії соборчику", текст "резолюції" підписати. І знову всі радо б стались невидимими. Ніхто не хоче "почесного" титулу голови президії мати.

Скінчилось на тому, що хтось несміло запропонував резолюцію деканові підписати. Інші тимчасом поволі висмикувались, щоб їх не змушено цирографу підписувати.

В залі остався тільки декан з "уполномоченим" над непідписаною ніким "резолюцією соборчику" такого то а такого то "деканату, що відбувся то такого то а то такого то дня, місяця грудня 1945 року в місті Сколе".

Як же вже декан цю преславну "резолюцію" підписав, чи не підписав, не знають добрі люди, бо він доперва за два тижні з "гостини" від НКВД на свою парохію і повернувся. Коли хто його про переживання спитав, то він тільки зуби затисне і руками нервово замаха. Мабуть недовго вже й потягне. Ходить мов тінь давньої людини.

По стахановськи і радикально вив'язуються енкаведисти зі своєї ролі місіонерів "русскаво православ'я".
 

Примітка: Деяких місцевостей і прізвищ в цім репортажі не подається, щоб не наражувати згаданих людей на переслідування чекістів.

Можна бути певним, що т. зв. "собор греко-католицької церкви" з місяця березня 1946 року, який "прилучив" українську греко-католицьку церкву до "русско-православної церкви", відбувся подібно ж, як вище описаний "соборчик".