ТРЕТІЙ НАСТУП НА БІРЧУ

у Святвечір Різдва Христового (6-7.І.1946 р.)

По виконанні цих і багато інших бойових операцій відділів УПА ворог затривожився. Нервово і панічно задзвонили телефонічні апарати на лінії: Перемишль - Ряшів - Варшава. Місцеві команданти гарнізонів ворожих військ, всякі попки та їм подібні алярмували та благали централю - слати нові підкріплення, бо попередньо прислані дивізії частинно були розбиті, частинно лежали в шпиталях, а решта порозстрибалася в біллю на чотири вітри.

Збройна противеселенча боротьба відділів УПА сколихнула цілою Польщею. 3атривожився і сам червоний маршал Жимєрський, що наші повстанці на цьому скравку української землі перемелять на хамуз цілу його бандитську армію.

В Перемишлі і Бірчі розльоковується ціла нова дивізія. Польські умундировані бандити, осмілені збільшенням своїх сил, продовжують напади, грабунки, побої і морди українського населення. На чоло бандитських ворожих гнізд знову вибивається Бірча. Українське населення благає повстанців: "Підіть, знищте це вороже кубло, пімстіть наші кривди і муки, не в'яжіться тим, що ворог пізніше з пімсти палитиме наші хати - і хай горять, а ви бийте..."

Чим більше росте ворожий терор, чим більше сліз, крови і кривд народу, - тим більше росте в серцях повстанців ненависть, лють і жагуче бажання розплати. Серце повстанця, серце його великого бойового командира Коника наливається з кожним днем твердішою постановою: До нового наступу! Без огляду на нерівні сили, без огляду на жертви!

Ворог сподівається заслуженої кари, тому стягає до цього бандитського гнізда, міста Бірчі, щораз то нові сили, гармати, міномети, риє окопи, укріплює бункри, копає підземні сховища і готовиться до оборони. Як день, так ніч кругом стоять численні застави, стійки, стоять на становищах готові до стрілу кулемети.

Однак, для командира Коника, неустрашимого воїна, не існували неможливості. Він знав відвагу і геройство своїх повстанців. Він водив їх у многі переможні бої. Він знає, що його відважні орли підуть з ним і на край світу, проти всіх ворогів, проти гармат і панцерів! Напередодні операції відбулася під його проводом відправа старшин-командирів тих відділів, що мали брати участь в акції. Відважна повстанська рука командира накреслила сміливий пдан операції. Присутні з блеском в очах приняли інструкції і накази та розійшлися готовити свої відділи до бою.

3асвітила перша святвечірна зірка. Повстанці встали від святої вечері і лагодили кулемети, щоб сипнути ворогові олов'яної куті.

Під стріхами пограбованих, поруйнованих, осмалених пожарами селянських хат залунали святочні колядки.

Відділи вирушають... Машируючим повстанським колонам виходять назустріч жінки, старики, дівчата і діти, пращають і благословлять своїх воїнів і оборонців на святе діло.

Над землею, покритою могилами, пожарами, пепелищами, побоєвищами, царювала морозна Різдвяна ніч. Кругом усе заснуло.

Не спали в ту святу ніч лише ті тисячі насильно виселених українських родин, що в холодних вагонах чи бараках дрижали в холоді і голоді та линули думкою до колишніх своїх гнізд. Не спали і плакали при святочному столі ті батьки, жінки і діти, що їм ворог помордував їхніх рідних. Не спали наші друзі і подруги, запроторені ворогом в тюрми, - з енкаведівських і міліційних льохів виривалися зойки катованих. Не спали і українські повстанці, які йшли на вороже гніздо мстити кривди народу.

З усіх боків, ярами, лісами наближалися повстанські відділи до ворожого бандитського кубла - міста Бірча. А там сильна ворожа залога, оточена звідусіль укріпленими бункрами, випосажена тяжкою зброєю. Розвідка донесла: ворожі сили - 1500 польських червоних вояків, міліцистів і військ НКВД.

Падуть перші стріли. За кілька хвилин ворог відкрив з усіх бункрів на цілій лінії сильний кулеметний і гранатометний вогонь. Повстанська оперативна група-схід, на чолі з к-ром Бурлакою, зв'язує, згідно з планом, ворога боєм. В той час к-р Коник веде групу-захід до фронтального наступу.

Мов гірський орел злетів він зі своїми смілими повстанцями на голови ворогів. Під лявиною вогню прориває лінію ворожих укріплень, здобуває бункри та вривається штурмом в центр міста. Закипіли завзяті вуличні бої. Місто оповила палаюча пожежа. Всюди пекельна стрілянина, зойки ранених, оклики "Слава!", "Урра!".

Ворог ставляє завзятий спротив, опираючись на муровані будівлі і укріплені бункри. Стрілецтво на цілому фронті рванулось до наступу. Бож там, у центрі міста, у центрі боїв і пожеж їхній улюблений командир. Кругом заклекотіло. Задрижала земля від гуку гранат і розривів мінометних стрілен. Повстанці випирають ворога з його укріплених позицій і женуть вглиб міста. Сама тільки чота к-ра Сухого здобуває під гураганним кулеметним і гранатометним ворожим обстрілом 7 ворожих бункрів, спалює їх вогнем та підходить під будинок міліції. Інший відділ здобуває і нищить ворожі бункри на відтинку: бувше українське приходство, церква, аптека. Повстанці кількакратно ідуть в наступ і кількакратно ломлять контрнаступ переважаючих сил ворога. Киплять завзяті вуличні бої. В розгарі цих боїв гине геройською смертю в першій бойовій лінії, на чолі своїх наступаючих неустрашимих левів-борців, сам головний командир цілої акції сл. п. полковник Коник.

Це той, що був оборонцем цієї вітки нашої землі, що був переможцем в багатьох боях над переважаючими силами ворога. Це той, що примусив червоного маршала Польщі заговорити про нас і про нашу боротьбу.

Поруч нього гинуть геройською смертю вславлені в чисельних боях, незабутні повстанські командири - сл. п. сотенний Орський і чотовий Павленко. Геройська смерть командирів пориває стрільців до ще більшого завзяття. Бій шаліє без перерви до білого дня.

Вже давно встало сонце з-за гір, вже восьма година дня, вже давно партизанам бути в свойому царстві, якому на ім'я - ліс і ніч. Але вогонь завзяття і бажання помсти на ворогів за кривду народу, за смерть командирів, за смерть упавших своїх друзів - рве до дальшого бою. Ще одна куля, ще один ворог менше. Смерть наїзникам! - Щойно по вистріляні останніх запасів муніції паде наказ закінчення акції.

Білий день. Відділи з боєм відходять з міста. Ворог кидає всі свої сили до переслідування і ще раз вив'язується завзятий бій. Врешті ворог відбитий завертає. Місто горить... Повстанці відходять у ліс.

У цьому завзятому бою згинули геройською смертю 23 повстанці і 22 одержало рани. Ворог втратив 70 вбитими і 150 раненими. Цим разом наші втрати, хоч і менші від ворожих, всеодно великі, порівнюючи до довгої черги наших переможних бойових акцій, з яких звичайно наші відділи виходили з мінімальними втратами. Тут однак, ішов бій за здобуття міста, положеного на горбах і скалах, оточеного цілою системою спеціяльно розбудованих укріплених становищ із чисельною залогою. Тут ішло про заатакування ворога в його лігві. Це завдання наше славне стрілецтво виконало з честю, не жаліючи своєї святої крови, та вписало цим бойовим чином ще одну карту слави в історію боїв Української Повстанської Армії, історії Українських Визвольних Змагань.

На пам'ять славному і улюбленому стрілецтвом командирові Коникові зложив народ і стрільці УПА багато пісень. Одна з пісень починається словами:

Ой, хто то, хто то йде на Бірчу,
Нестримно з боєм наступа?
То командир-полковник Коник
Веде стрільців-борців УПА:
Щоб відплатить за людські кривди,
За кров, що в Лімній потекла,
За смерть, неволю і руїни,
За села, спалені до тла.

По описі бою і смерти Командира слідує присяга:

Та це стрілецтва не зламає,
Новим завзяттям запалить:
"На кров і зброю прнсягаєм
Геройську смерть його помстить!"
Наш командир-полковник Коник
В бою із ворогом упав, -
На вівтар Слави України
Життя і кров свою віддав!
А ми - за Ним, Його слідами,
З Його наказами ідем,
Ідем повстанськими шляхами
Туди, - де Воля нас веде!

(Описи наступу на Бірчу
подано за "Інформатором", число І (ІІ), рік ІІІ, 1946)