Степова
КРОВАВИМИ СЛІДАМИ
Проминули тисячі років, непам'ятні найдавніші правіки історії, від коли український народ замешкував незмінно свої історичні прадідні землі, з яких не викинули його жодні лихоліття жорстокої історії.
Аж оце прийшов на землю страшний, ніколи небувалий час. І почалось таке, чого людська мова ні сказати, ні описати не вміє.
З'явилось на землі двох діяволів. І оба впали на нашу землю та змішали її всю з кров'ю, встелили кістьми, наповнили нечуваними муками.
Найбільше горе зустрінуло українські землі - Лемківщину, Надсяння, Холмщину і Підляшшя, положені за т. зв. лінією Керзона.
В 1939 році два діяволи-Іроди - Гітлер і Сталін, щоб знищити український народ цих земель, - придумали нову штуку і назвали її: "переселення". Від того часу впало на мешканців тих земель найбільше горе. Бо відтоді почалось виселювання українського населення Лемківщини, Надсяння і Холмщини.
І хоч одного діявола - Гітлера вже не стало в живих, так лишився ще другий - Сталін. Він по смерті свого спільника далі продовжує уложений з ним договір про виселення українських західних окраїн. Кровавими листками записана кожна буква цього пакту Гітлера зі Сталіном про виселення наших прадідних західних земель. Проминуть тисячі років і український народ не забуде цього великого свойого горя.
Ось один вірний образ і опис фактів.
* * *
Було це 23 січня 1946 року. Лемківський відділ УПА к-ра Хріна квартирував у глибокому лісі. Молоді, бистроногі лемківські стрільці-повстанці пильно чистять зброю і приготовляються до викладів. Аж серце радується, коли глянеш на тих молодих наших гірських вірлів. А довкруги так гарно, чудово. Кругом яри-потоки і гори біліють сніговим покровом. Думка тоді біжить мимоволі до моїх рідних околиць, до далекої степової полтавщини... Як далеко вона звідсіль, і яка різна, яка рівна... Але серце однакове знайшла я і тут. Ось сьогодні прийшла я знову на виклади до наших хлопців-повстанців. Буду їм говорити і про Дніпро, і про Київ, і про свою Полтаву, і про всю Україну. І буду розповідати про страшну неволю України, про всі знущання большевиків, під якими я вродилася і виросла та найкраще їх знаю. І буду розповідати про визвольну боротьбу українського народу та буду гаряче закликати віддати для неї всі сили. А вони так радо слухають і вчаться, що й відходити не хочеться. Та треба. Підемо опісля з викладами по всіх довколишніх селах, як і досі ходимо. Підемо далі будити і організувати народ до визвольної боротьби. Хай почує вся Лемківщина гаряче революційне слово Полтави, що пішла в українські повстанці й аж сюди до них забріла.
Весело й гарно, чудово було б у цих наших горах Карпатах. Було б... Та нагадуються слова нашого безсмертного пророка Тараса Шевченка: "За горами гори хмарами сповиті, засіяні горем, кровію политі"... Святі, правдиві слова. Немає дня, щоб їх не згадувати.
Ось і сьогодні, ледви до полудня, десь біля години 11-ої, до нашого повстанського табору прибіг гінець зі села Завадка Морохівська і повідомив, що на села Бохівка, Раткавиця і Збоїська напало польське військо і грабить, б'є та мордує селян. На цю вістку відділ алярмово зібрався і негайно вирушив в напрямі цих сіл. Ідемо своєю кров'ю боронити рідних сіл перед терором ворога-людоїда. Хлопці рвались всі як один до бою. І я йду зі всіма разом. Так прийшли ми до села 3авадки Морохівської. Тут зустрінули ми вже втікачів з тамтих сіл, в яких були польсько-большевицькі бандити. Селяни-втікачі оповідають, що раненько напали на згадані села великою силою бандити з польського війська. Це польсько-большевицьке військо било і грабило людей та відійшло опісля до Буківська. Ближче про ці події не можуть сказати, бо вони втікли із села й не знають, що там сталося. За годину часу прийшла з тамтих сіл жінка-лемкиня і почала плакати та оповідати:
- "Прийшли вони до села, щойно розвиднілось. Вшиткі хлопи, як звичайно стали втікати. Хто втік, то втік. А хто лишивсі, з тим цуд витворювали. Дехто з хлопів поховав ся де міг, по стрихах, пивницях. А воно так всюду глєдало, що не було права сховатися. Де зловили в хижі хлопа, там били хлопа, а де не було, там били жінок і дітей та допитували, де сут хлопи. Грабували гет вшитко. Наші тато сховалися на стрих в солому. А воно казало мамі лізти на стрих, а пак само лізло. Драбина перевернулася, а воно, як сі роз'їло, як вхопило маму і давай бити маму кольбов. Перебило руку, а пак вергло маму зі стриху і мама зломила собі плече. Я вступила сі за мамов, а воно і мене кольбов". Тут жінка показала синці від ударів на голові і плечах. - "А потім било дитину (4 роки). Збило її маленьку до крови. А пак вшитко зрабувало. Лем то, що на мені іно лишилосі. А що робили з хлопами, повісти не годин. Пхали голки під нігті, пекли свічкою і вогньом, били кольбами, щоб хлопи казали, де є бандери. І так зрабували вшитке село і пішли до Збоїськ, а відтак на Буківсько. Барз сі знущають над нашим народом. Лем як нам то вшитко витримати..."
Похмурою мовчанкою приняло лемківське стрілецтво цю вістку. За нею крилася ціла хмара гніву і ненависти до катів та бажання розплати. Хоч у таборі знаходилось цього дня тільки дві чоти новиків, які переходили тут вишкіл, однак вони не хотіли ніяк думати в такий час про нормальний вишкіл. Ані про перевагу сил ворога. Йдемо. Ходім, коби тільки скоріше! Не могли молоденькі стрільці, лемківські новики-вишкільники спокійно дочекатись ранку. Бо саме над ранком польське бандитське військо найчастіше робить свої напади. Ходім на них!
І пішли. Дня 24. Січня 1946 року морозним ранком, ледви світало, дві чоти новиків, лемківських юнаків, вирушило на засідку проти польсько-большевицького війська. Та не знати, де вони сьогодня покажуться. Але не довго треба було чекати... Вже о годині 8-їй впали перші стріли в напрямі села Морохів. За хвилину гінець дав знати до відділу, що та сама банда горлорізів напала на село Морохів. Відділ, не зважаючи на величезну перевагу сил ворога, негайно вирушив у напрямі цього села. У ворога перевага зброї. Його вдесятеро більше. Але в нас за те в сто разів більша сила ненависти до цих людоїдів.
Ось ми вже і в Морохові. Входимо бойовим порядком. Та ворога вже немає.
Бандити пограбували все село і перейшли скоро до Мокрого, щоб ще й там пограбувати. Тут, у Морохові не минули ні одної хати. Всюди грабували, що лиш попало під руки, били людей, і старших, і жінок, і дітей. Стягали всім, кого тільки зловили, взуття з ніг, а жінкам із-за пазухи виривали останні сховані дрібниці. До непритомности побили десятилітнього хлопця та прострілили господаря Івана Островського. В священика кинули розбезпечену гранату, але його донька завважила це ще вчас. І врятувала батька перед нещастям.
Вкоротці потім почалось те саме в селі Мокре. Мужчини повтікали до ліса, а з села доходив лише один зойк і крик мордованих жінок.
Ми скорим маршем спішимо на відсіч селові. При цьому порозуміваємося з квартируючою недалеко бойовою групою СБ і йдемо вже разом на рятунок загрожених сіл. Але бандити, виставивши своїх зірців, завважили наш відділ, пустили на ліс три стріли з важких мінометів і втекли потім до Завадки Морохівської. По дорозі зауважили вони кущового господарника Дуба, який якраз виходив з ліса. Його застрілили, а потім поламали йому руки й ноги та замасакрували до не пізнання. При цьому стягнули із замордованого чоботи.
Вирушаємо отже за ворогом в напрямі Завадки Морохівської. Там бандити з польського війська знову граблять в поспіху селян, і тих, що зловлять, зганяють на збірний пункт, щоби тут, як звичайно, вимордувати. При цьому б'ють і знущаються та питають, чи були бандерівці. Селяни, щоб їх настрашити відповідають, що бандерівці були недавно у великому числі і пішли до ліса. Це перестрашує дуже міцно бандитів. Але вони всетаки не резигнують зі своїх планів, тільки збільшують свою охорону і приготовляються до оборони між хатами.
Тимчасом наспів уже і наш відділ. Бойова група СБ вдирається відразу в середиду села, а одна повстанська чота збоку. Ворог, приготований до оборони, ставляє між хатами завзятий опір. Тимчасом з другої сторони вийшла з лісу друга наша чота і кидається рівнож до наступу. Смілим завзятим ударом викидають наші славні повстанці багато разів сильнішого ворога зі села. Наступ наших частин був так завзятий, що ворог не міг навіть ужити своїх важких мінометів, але мусив відступати.
Відступаючи, бандити оперлися на глибокому ярі, який тягнувся за селом, і тут ставили завзятий опір. Бій розгорнувся наново з великою силою. Після півторагодинного бою вдалось вкінці зовсім виперти ворога і змусити йогодо відступу. Відступ ворога перемінився скоро у панічну втечу. Стрільці гнали за втікаючим польським військом аж до бандитського шовіністичного кубла Нєбєщан. Аж тоді стрільці завернулись. На полі бою ворог оставив 2 важкі сотенні міномети, 56 стрілен до мінометів, 2 підводи муніції, різний військовий виряд, 2 пари коней, корови та багато награбованого селянського добра. Крім того оставив ворог, тікаючи в поспіху, відзнаку сталінського "демократичного ладу" - два гумові нагаї, окуті в залізо, якими били безборонвих селян.
Награбоване добро роздано селянам. Загальна радість була дуже велика. Усі селяни бучи незвичайно раді і вдоволені та тішились більше нашою перемогою, чим урятуванням свого майна. Вони знали, що в тій хвилині багато з них було б вже не жило, бо польські сталінські бандити були б їх вимордували, якби не відсіч відділу УПА.
Польсько-большевицькі бандити повезли цього дня 7 фір своїх убитих і ранених. З нашої сторони впав геройською смертю тільки один повстанець - ройовий командир. Його похоронено на кладовищі з військовими почестями.
Радісно верталися на свої лісові достої молоді герої-переможці. Скільки було втіхи, скільки заслуженої гордости молодих повстанських вірлів. Ось вони здобули сьогодні міномети! Здобули дві фіри муніції і 56 стрілен до мінометів. Уже мають свої власні набої! Тепер вони пошлють їх з поворотом "в дарунок" ворогам. А надівсе - у них гордість і радість перемоги! Вони сьогодні перемогли! Прогнали! Врятували своїх братів, своїх батьків і матерей перед знущаннями і смертю. Вони бачили, як сльози народні лились сьогодні за ними зі сотень очей, як їх вітали і прощали. Їх, молоденьких легінів, що ще вчора були в своїх селах звичайними хлопцями, сьогодні народ славить героями і пісні про них складає. Бо вони взяли за зброю і станули в обороні народу! Бо вони зробили те, що в такий грізний і важкий час нашої батьківщини найважніше!
* * *
Слідуючого дня ранком о годині 8-ій більші сили польсько-большевицького війська заняли кілька поблизьких сіл, окружили ліс, напали знову на село Завадка Морохівська, вирізали в ньому понад 70 людей та спалили село. Польсько-больщевицькі бандити виконали свій напад так скоро і нагло та негайно після цього втекли, що селяни не вспіли в час повідомити повстанців про напад.
Ми квартирували в лісі і приготовлялись до оборони, бо сподівались, що по вчорашньому бою може бути більша акція ворога на ліс в погоні за нашим відділом. Щойно біля години 10-ої прибігли стежі з напрямку Завадки, Мокрого, Височан, Кам'яного і повідомили, що в ці всі села прибули польсько-большевицькі війська в більшій скількості. До Мокрого прибули панцерники. Ніхто не знав ще про страшну трагедію Завадки Морохівської. Ми були би пішли негайно в наступ, хоч би всі на місці мали згинути, коли б були знали, що там діялось. Але і це, як пізніще виявилось, усе було б запізно, бо напад і вирізання людей відбулися ще о годині 8-ій рано. Приготовляючись до сподіваного наступу ворога на ліс, зміняємо постій. Зустрічаємо в лісі втікачів-селян з деяких сіл, які потверджують наше припущення, що це мабуть акція на ліс, бо стягнули багато війська і окружують лісний масив. Деякі селяни-втікачі кажуть, що польське військо запалило в Завадці Морохівській кілька хат запальними кулями. Ніхто не знав правдирого стану. А це тільки бандити так забезпечувались від сторони ліса, щоб ми їм не перешкодили в їхньому варварському погромі Завадки Морохівської.
Вечером ідемо до села Карликова, бо нас повідомили, що в тому селі польсько-большевицькі бандити замордували 14 осіб, в тому числі священика з ріднею.
Заходимо на спалене приходство. Селяни оповідають, що бандити напали так несподівано, що втекти вдалось тільки зятеві священика. Решта осталася дома. Польські вояки-бандити замордували старенького 70-літнього священика, його дружину і доньку. Маленька внучка була на руках служниці, яка намагалась втекти. Дитина бачила, що діється зі старшими, і перестрашена тулилась до няні, благаючи: "Магда, не дай мене! Магда, сховай мене, бо поляки мене заріжуть!" Розлючений сталінський бандит прискочив до дитини і наніс їй три удари багнетом. Так згинуло маленьке на руках няні, обливаючи її своєю невинною дитячою кров'ю. Потім бандит стрілив ще до служниці і ранив її тяжко в бік. Вона впала. Після цього спалили приходство. Одночасно палили хати всіх свідомих українців, а мешканців, які не втекли вчас, стягали разом, катували і стріляли. Так замордували 14 осіб. Така доля чекала ще багатьох інших. Але несподівано з'явилась у селі мала група наших повстанців, яка надійшла, побачивши вогонь. Тоді кровожадна зграя польсько-большевицьких бандитів втекла стримголов зі села.
Оглянувши трупи і поговоривши зі селянами, відходимо до с. Кам'яне. Тут довідуємось, що ці самі бандити з цольсько-большевицького війська замордували в селі Завадка Морохівська 70 осіб і спалили село. Раненько відходимо отже туди. Вже з горба видно було сумні згарища. Тут і там ходили люди та чогось шукали. Ми підійшли ближче. Коло першого згарища лежав труп молодої жінки, поколеної багнетами. Кілька метрів дальше лежав мужчина, далі труп дівчини років тринадцяти. Старенька мати ходила навкруги трупів своїх дітей, безнастанно оглядаючи їхні рани. Не плач, а якесь квиління виривалось з її грудей. Очі її були сухі і дивно горіли, а усиа спалені... З появою стрільців, невідомо звідки почали виринати постаті, - скулені, обдерті, нещасні, пошарпані і прибиті довгорічними злиднями і новим невимовним горем. Вони почали наближуватись до стрільців. Жахливий пустир - царство смерти почав поволі оживати - порушуватись. Одні, на появу стрільців заголосили роздираючим душу плачем, вливаючи в нього увесь свій біль, і жаль, і розпуку. Другі понуро, мовчки поглядали довкола, важку думу думаючи... "За що ж вони їх так помордували, за що так знущалися над ньов!", - голосила жінка над своєю дочкою, показуючи повстанцям порізаний труп. Наближився до нас старий, маленький, скулений чоловік з простягненими руками: "Ходьте дорогі, ходьте, ту побачите, що вони наробили..." - говорив він. З очей безнастанно текли старенькому сльози. Його постать, скулена, в обдертій одежі, судорожно здригала. Ми пішли за ним. На згарищі під плотом лежало троє маленьких дітей. Одне сім місяців, друге два роки, трете три роки. Оглянув, погладив дитячі головки і пішов на другий бік згарища. Там лежав труп жінки з ранами від багнета в грудях і з порізаними ногами. "Тут моя жінка, а тут тато..." - показав трупа на соломі і зайшовся гарячковим, спазматичпим плачем... "Я остався тепер сам. Щож вони роблять з нашим народом..."
З недогорілої хати вийшов хлопчина років восьми. "А я остав лем з маленьким братом (сім місяців). Що ж я буду тепер з ним робив? Ось тут наші мама, а тут тато. Такой, як рубали дрова, так їх забили. Тут мої сестри". Лежать два трупи з порізаними грудьми, ногами; навіть з одежі обдерли їх польсько-большевицькі сталінські звірі.
Поволі сходились люди і виливали своє горе, а ми дереходили від одного згарища до другого. Знову підійшов хлопчина років чотирнадцяти: "Я лишився сам. Мама, тато, сестра - ось, тут" - і він показав рукою на трупи, вже зібрані і обмиті від попелу. "Прийміть мене, панове, до себе, до нашого війська!" - просив хлопчина.
Дальше, в долину села, трупів не було, бо звезено їх уже на цвинтар. В самому кінці села лежало ще чотири трупи мужчин, застрілевих в тому часі, як втікали зі села до ліса. Вони лежали в ряді через дорогу, так як ішли, один за одним.
На цвинтарі у великій братній могилі лежали вже кількадесять трупів, кількадесять порізаних, понівечених, покорчених дітей, жінок, старців. Кільканадцять трупів лежало коло ями. Два трупи було спалено так, що ледви пізнати було людську подобу. Труп одного старика був обпалений до спини і мав дуже дивну поставу. Він клячав, простягнувши руки до землі, а лице було піднесене догори. Старик був за молитвою і так його вбили.
Всі трупи дорослих людей, як жінок, так і чоловіків, мали на лицях та на цілому тілі плями від побоїв. На руках мали дрібненькі рани від дроту або шпильок.
Вид страшний, потрясаючий. Одначе ніхто не нарікав. Ніхто не говорив, що все пропало, що шкода нашої боротьби, що ми не встоїмось. Ніхто не висловлював думки, щоб виїжджати і покидати свою рідну землю. Лише благали помстити кривди, знущання і ці трупи.
Прийшли вислані стрільці з фотографом, щоб зробити знімку братньої могили жертв ворожого терору. Стали сходитися оставші при житті жінки, діти, благаючи, щоб зфотографувати теж трупи їх родичів, які ще не були привезені до братньої могили.
Те, що стрільці УПА прибули негайно сюди, як тілько одержали вістку про цю страшну подію, і тут, зробивши знімки та злучившись у спільному невимовному болю з тими нещасними братами, які остали ще при житті, віддали честь упавшим жертвам варварського людоїдського терору наїздників, - надзвичайно піднесло на дусі загал населення.
Тут, над цією новою великою братньою могилою української Лемківщини, над могилою майже сотні порізаних в кусні, жахливо помордованих трупів дітей, жінок і стариків - взнеслася до неба одна спільна могутня присяга:
- Помсти і кари людоїдам!
Лемківщина знає, що вона має своїх вірних синів, своїх вірлів-повстанців, яких справедлива рука покарає насильство польсько-большевицьких сталіцських бандитів.
Ця кров і ці жертви ніколи не забудуться. Про них буде пам'ятати повік і Лемківщина, і моя рідна Полтавщина, і вся Україна.
Слава Україні! Героям Слава!
Степова
Поданий вище опис нападу польсько-большевицького війська на українське лемківське cело Завадка Морохівська, зроблений дочкою Полтавщини, близькою учасницею і свідком цих подій, не вичерпує ще всіх страхіть ворожого варварського терору, які пережило це село.
Після цього нападу відбулося ще три подібні напади на це село. Для повного образу цього, що переживають сьогодні українські землі за лінією Керзона під польсько-большевицькою окупацією, подаємо крім повищого опису ще коротке звідомлення - реєстр жертв нападів у цьому одному українському селі. Робимо це винятково, тому, що такі речі входять в засаді в обсяг іншого нашого видання (Книга ворожого терору).
ДОПОВНЕННЯ
До протоколу в справі масового морду українського населення
в с. Завадка Морохівська, пов. Сянік, Дня 24.I.1946 року
Акцію переводив 34 полк ВП з Сянока. В акції мордування брав участь перший баталіон того ж полку. Інші баталіони були розміщені в околиці для "охорони" мордуючих. Штаб полку під командуванням полк. Плюто квартирував в той час у селі Мокре. Акція тривала від годдни 8-8.30. Вичислюємо тут помордовані родини із зазначенням в який спосіб їх закатовано.
(Список подається родинами)
1. Катерина Білас - рок. ок. 60 - ранена. На ранену наклали поляки дров і соломи та спалили її живцем.
2. Меланія Білас - рок. ок. 50 - спалена живцем у горіючій хаті.
3. Марія Кирилейза - рок. 41 - ур. в США - дістала 7 ударів багнетом. У ногах поломані пальці, права рука три рази зломана, відрізана ліва грудь, розчереплена голова.
4. Анна Кирилейза (дочка) - рок. 16 - розбита голова, поламані руки і ноги.
5. Катерина Кирилейза (дочка) - рок. 15 - розбита голова, ранена багнетом крізь праву ногу вище коліна.
6. Андрій Максим - рок. 70 - спалений живцем.
7. Марія Максим (жінка) - вбита стрілом в потилицю.
8. Анастазія Максим (невістка) - відрізані м'язи вздовж лівої ноги від стопи до коліна, зломана ліва нога вище коліна, зломана два рази права нога, поломані обі руки, дістала три штики в ліву грудь, 5 штиків в праву грудь, розпорений цілий жолудок, розбита голова.
9. Степан Максим - рок.10. - дістав штики в груди і стріл в потилицю.
10. Анна Максим - один рік розпорене черево.
11. Катерина Максим - 4 роки - проколена багнетом в уста, 2 багнети у праву грудь, розпорене черево, випущено внутреності.
12. Катерина Томаш - відрізані груди, 5 штиків в черево, порізані ноги, жила ще понад годину, пізнала цивільних бандитів з Нєбєщан (сусідне польське село, яке брало участь у нападі разом з військом).
13. Марія Томаш (дочка) - відрізаний ніс, язик, вибрані очі.
14. Анна Томаш (дочка) - відрізаний ніс, язик, вибрані очі.
15. Степан Томаш (син) - відрізаний ніс, язик, вибрані очі.
16. Анна Нечиста - дістала стріл в груди, після якого жила ще 3 години.
17. Катерина Нечиста (дочка) - років 20 - ранена в ногу та кинена живцем у вогонь.
18. Ева Білас - рок. 36 - поколена багнетом в плечі.
19. Теодор Білас - рок. 65 - проколений штиком в черево, жив 7 год.
20. Іван Білас - рок. 40 - дістав постріл в плечі.
21. Марія Білас - рок. 32 - вирізаний язик, поломана права рука за п'ястуком, дістала 4 штики в черево, 4 штики в ноги.
22. Софія Білас - рок. 7 - порізані ноги й черево.
23. Михайло Нечистий - ранений в праву ногу вище коліна і ліву руку за п'ястуком.
24. Тарас Нечистий - дитина років 3 - дістала постріл в ліве рам'я з розривної кулі. Померла по 6 годинах мук.
25. Катерина Нечиста (жінка) - ранена в ліву ногу, спалена живцем.
26. Магдалина Нечиста - рок. 17 -ранена, опісля спалена в огні.
27. Софія Нечиста - (дочка) рок. 8 - ранена, опісля спалена в огні.
28. Марія Нечиста - (дочка) рок. 6 - ранена, опісля спалена в огні. (про це розказав муж Михайло Нечистий, якого раненого залишили в горіючій хаті, а з якої він вспів ще втекти).
29. Осип Дудиньчак - рок. 40 - дістав 2 штики в груди.
30. Анастасія Дудиньчак - рок. 40 - вбита пострілом в груди.
31. Ева Іздебська - вбита пострілом в плечі.
32. Катерина Іздебська - (6-місячна дитина) - зарізана, підрізане горло та бита штиком в голову.
33. Дмитро Боньчак - рок. 50 - приголомшений ударом кріса і спалений в огні.
34. Іван Боньчак (брат) - дістав постріл у черево та спалений в огні.
35. Анна Клемчик - підрізане горло, постріл через грудну клітку.
36. Василь Циганик - прострілений запальною кулею в руку, після чого по трьох тижнях помер.
З1. Катерина Циганик (мати) - заломана чашка, стріл в потилицю.
38. Іван Циганик - проколений багнетом в груди.
39. Іван Гріньо - вбитий стрілом в потилицю.
40. Михайло Іздебський - проколений багнетом в груди.
41. Петро Іздебський (брат) - стріл у голову.
42. Катерина Козлик - розбита голова, випущений мозок.
43. Анна Козлик - перестрілені груди.
44. Ева Козлик - перестрілені груди.
45. Дмитро Кметчик - стріл в потилицю, добитий штиком.
46. Катерина Кирилейза - стріл в груди.
47. Ярослав Кирилейза (син) - підрізане горло.
48. Петро Кирилейза (брат) - стріл в плечі.
49. Осип Боньчак - пострілений в груди.
50. Катерина Боньчак (жінка) - стріл в груди.
51. Марія Боньчак (дочка) - ранена в ліву руку, в ліву ногу.
52. Нестор Іздебський - стріл в ноги.
53. Андрій Нечистий - проколений 3-ома штиками в груди.
54. Катерина Білас - стріл в плечі.
55. Іван Нечистий - 2 стріли в плечі.
56. Микола Добрянський - ранений в черево, помер по 6-ох год.
Кого бандитське польське військо не вспіло замордувати чи застрелити, того важко побило та покалічило. Раненим пізніше не позволяли іти до лікаря. Лікарські обов'язки коло ранених сповняли санітари УПА. Через побиття і важкі рани померло по кількох тижнях ще кілька осіб.
Село цілковито пограбоване. ВП забрало 17 коней, 34 корови, 157 курей, 78 кірців збіжжя та інші речі. Спалено 27 хат-колиб, які населення щойно збудувало після спалення села німцями в часі переходу фронту 1944 року. В огні догоріла решта недограбованого майна.
В зв'язку з цим населення лишилося без засобів до життя. Після акції ВП пустило по терені фальшиву пропаганду, що забили в Завадці Морохівській 80 бандерівців, які стріляли до них з хат. Такі самі звідомлення висилали війти збірних громад до старости. Ці звідомлення були цілком неправдиві, бо підчас цілої акції не впав ні один стріл з хати.
Наша організація дала пошкодованим селянам поміч в харчах, одежі та грошах. Люди примістилися в останніх ще 7 хатах та відбудовували наново погорілі будинки. Мимо наказу ВП виноситись до УССР, населення не слухало, а дальше будувалось та жило в селі.
ДРУГИЙ БАНДИТСЬКИЙ НАСКОК ВП
на село Завадка Морохівсвка в дні 28.ІІІ.1946 р.
Дня 28.ІІІ.1946 року о годині 4 рано перший баталіон ВП з чотирьома мінометами під ком. капітана (большевик), обступив зі всіх сторін с. Завадку Морохівську, пов. Сянік. Частина людей втекла до ліса, а решту жовніри ловили і зганяли на площу коло школи. Тут капітан ВП сказав до зігнаних силою людей промову, в якій між іншим заявив, що "вистріляю усіх до особи за те, що не їдете, але тут з бандерівцями хочете робити свою Україну". Потім наказав вибрати 11 здорових мужчин, яких на очах всіх присутніх (жінки, старики, діти) казав розстріляти.
Жертвою терору впали слідуючі особи:
1. Іван Маслюх - років 46,
2. Теодор Маслюх (син) - " 25,
3. Микола Маслюх (син) - " 29,
4. Михайло Клепчик - " 28,
5. Василь Добрянський - " 25,
6. Яким Шуркало - " 40,
7. Степан Козлик - " 18,
8. Дмитро Кирилейза - " 48,
9. Михайло Нечистий - " 38,
10. Іван Білас - " 35 (убитий прикладом кріса),
11. Теодор Білас - " 40.
(Серед застрілених було кількох ранених ще з першої акції).
По виконанні морду спалено решту 7 колиб, пивниці та викопані ями, в яких мешкало населення. Залишено тільки школу і церкву.
Зграбовано останні 2 корови та одного коня, які були ще в селі. Після цього знову промовляв до людей цей сам капітан словами: "Так буде зі всіма, які не хочуть виїхати. Тому наказую до 3-ох днів опустити село, бо в противному випадку вистріляю решту. А щоб ви, люди знали моє добре серце, не кажу палити школи, щоб жінки і діти, поки не виїдуть, мали приміщення".
Мимо того морду населення дальше держалось і не виїжджало до УССР. Перенеслось мешкати під ліс, де жило жебраним хлібом у провізоричних будах. Акція потривала ще цілу годину, після чого ВП чимскоріше відступило в сторону польського села Нєбєщани.
ТРЕТІЙ БАНДИТСЬКИЙ НАСКОК ВП
на село Завадка Морохівська в дні 13.ІV.1946 р.
Дня 13.ІV.1946 року наскочило, втретє ВП на село Завадка Морохівська, пов. Сянік. Тим разом знову прибули силою ок. 2-ох сотен. До села входили непомітно. Одні зробили застави від ліса, а інші входили зі сторони Мокрого і Нєбєщан. Селяни, побачивши небезпеку, почали втікати куди попало. За втікаючими стріляли поляки з кулеметів та автоматів. Зловлених мужчин стріляли та били до непритомности. В наслідок цієї акції замордовано таких людей:
1. Володимир Добрянський - рок. 15 - застрілений.
2. Іван Добрянський - рок. 22 - побитий, застрілений.
3. Орест Маслюx - рок. 27 - покалічено ноги, побитий прикладом кріса.
4. Володимир Боньчак - рок. 18 - ранений, добитий камінням.
5. Сенько Нечистий - рок. 3 - застрілений.
6. Іван Кирилейза - рок. 42 - роджений в США, важко ранений в двох місцях.
Кожну жінку, яку зловлено, сильно збито. Побило польське військо також малих дітей. Спалили 3 колиби, які люди успіли поставити за час від 28.ІІІ. До 13.ІV. Спалили школу. Побитим людям заявляли, що вистріляють усіх дорешти, як що до 2-ох днів не винесуться до УССР. Однак населення мимо всього воліє згинути на рідній землі.
Населення цілий час діставало поміч від організації та ходило по сусідніх селах просити кавалка хліба.
ЧЕТВЕРТИЙ НАПАД І ПРИМУСОВЕ ВИСЕЛЕННЯ
решти українського населення с. Завадка Морохівська
польським військом в дні 30.IV.1946 року
30.ІV.1946 року знову ВП наскочило непомітно на с. Завадку Морохівську. Село обступили зі всіх сторін і силою почали виганяти решту населення на залізничну станцію Загір. Людей гнали цілий час під сильним конвоєм. Населення, мимо важкого життя і знущань червоних поляків, з плачем опускало своє рідне село. Того дня вивезено сімдесять вісім осіб, у тому лише 4 мужчин.
Так по-геройськи боролося довгий час з польським червоним військом убоге, кількакратно спалене українське лемківське село - Завадка Морохівська.
Разом, у чотирьох вичислених вище нападах, визволили сталінські бандити і їх польські наймити село Завадку Морохівську з усіх коней, усіх корів, усіх курей, з усього хатнього майна, з усього збіжжя, визволили майже сотку мешканців села, починаючи від немовлят, а кінчаючи на старцях від... життя...
* * *
Взяті в полон військами УПА в дальших боях жовніри польського війська - Павловські Владіслав і другі, та старшини: Кутило Францішек і Кузьма Броніслав зложили зізнання, в яких призналися, що брали участь у цих мордах та робили це на наказ своїх большевицьких командирів. Точні дані відносно цих фактів подані в книзі ворожого терору.
Пишуть і кричать в усіх газетах світу, що сумління усього людства було потрясене знищенням чешського села Лідіце гітлерівськими душогубами. Бо там вимордували гітлерівці всіх мужчин за вбивство гітлерівського протектора Чехії Гайдріха.
А тут? - Чому? За що? На що?
А скільки цих сіл, скільки сотень, скільки вже і тисяч наших сіл сьогодні спалених, виселених, вимордуваних... У війну і по війні... В "мирному" часі... На очах цього ж світу...
А деж тепер його сумління? Його слово!
Лицеміри! Фарисеї! Обманці, що торгують усім, що тільки взнесле і святе. Одні бродять у невинній людській крові, а другі обманці цією кров'ю з ними торгують.
Страшні були злочини гітлерівських душогубів. Але так само страшні злочини таких самих большевицьких душогубів, і так само страшний злочин тих усіх світових обманців і спекулянтів, які з ними торгують і політикують. На їх руках, на їх сумлінню і на їх відповідальності кров нашого замученого народу. Вона кличе і вона приведе помсту!