Остап

ЗАСІДКА НА ГРАБІЖНИКІВ З ВП

в с. Улючі дня 21.ІІІ.1946 р.

Перший день весни 1946 року зустрічав наш відділ У4 в бою з польсько-большевицькими грабіжниками, які шлялись по наших селах, виконуючи сталінські накази, спрямовані на знищення українського народу. Ці опришки квартирували по наших селах і грабили в селян останє майно. Люди скривались перед ними по лісових нетрях і яругах. Ті злочинці, які втекли перед нами зі Сільної Тиряви, дальше продовжували свої грабіжницькі випади на українські села. Дня 21.ІІІ.1946 року наш відділ по цілонічному марші задержався на постою. Надворі була гарна погода. Около 10 години зірці повідомляють, що зі села Доброї посуваються в нашому напрямі поляки, в числі понад 20 осіб. Відділ скоро занимає становища на горбку при гостинці. Населення, знаючи що то значить наїзд на село банди ВП, утікає в ліс, разом з недограбованим майном, ще раз пригадуючи повстанцям, щоб добре "сипнули" напасникам гарячого заліза. З протилежного кінця села доноситься крик жінок, в'їдливе брехання собак та кільки стрілів. Це знак, що бандити є вже в селі й почали свою роботу. Лежимо на становищах і нетерпеливо ожидаємо ворога.

"Йдуть!" - проноситься блискавкою від стрільця до стрільця... Зацокотіли замки при зброї, стрільці ще раз дбайливо приготовили її до стрілу.

"Вже є біля церкви" - подають з лівого крила по лінії. Дивимось, як дорогою проходять сталінські "богатежі", несучи в руках пограбовані кури. Попереду їде на коні "валєчни" підпоручник. Ті, які йшли попереду, зауважили в придорожних кущах підозрілий рух і кричать до нього: "Панє поручніку, в кшаках ктось сєдзі!" - Але підпоручник не звернув на це уваги і вперто "пхався" далі прямо під цівки наших кулеметів. Заграла в цю хвилину повстанська зброя. Бандити розскочилися поміж хатами і почали відстрілюватись...

Підпоручник, зараз по перших стрілах, здається в полон разом з конем. Сталінські прихвостні, побачивши своє безвихідне положення, підпалюють хати. Хочуть рятувати себе втечею під заслоною диму. Кількох із них подається через Сян до Вітрилова. П'ятьох утікає в сторону Доброї, де гинуть від куль бойової групи СБ, яка зробила там на них засідку. Один сержант скривається до пивниці, де його опісля зліквідовано ручними гранатами. Трьох ранених, значучи свої сліди кров'ю, подаються до Сяну, який принимає їх в свої "обійми" і несе далеко до "Балтику". На полі бою ворог залишає двох убитих і масу... награбованих курей.

Здобуваємо трофеї: 2 ППШ, 1 ППС, 5 крісів, муніцію, кілька уніформів та одного осідланого коня. Решта важко ранених бандитів встигла дорачкувати до недалеких лозів і там покінчила своє підле життя. Як опісля донесла розвідка, ворог мав 13 убитих, в тім одного сержанта, не вчисляючи полоненого, згаданого вище підпоручника. В його торбі знайдено багато летючок-закликів до... Українських жінок, щоб помагали ВП бити бандерівців(?!), а теж вказівки відносно брехливої агітаційної роботи серед частин ВП та інші матеріяли.

В обороні рідного населення згинув на полі бою один повстанець. Населення, яке з радістю верталось в село, безмежно щиро дякувало нам за гідне покарання бандитів і оборону села перед грабіжжю.

Після цього в селі влаштовано загальні збори, на яких підкреслено вагу оборонної боротьби УПА. Наведено ряд доказів, між іншим і останню засідку. Стверджено, що нападам і теророві прийде кінець тільки тоді, коли здобудемо УССД. Селяни зі сльозами в очах, підбадьорені на дусі, прощали своїх оборонців, а ми відходили, щоб зводити нові переможні бої.

* * *

Весняні дощі ще не позмивали слідів крови невинно помордованих варварами з ВП українців. До безлюдних українських хат, з яких ворог силою вигнав їх господарів, почали налазити зграї цивільних польських банд...

І знову темряву весняних ночей прорізували довгі полум'яні заграви і стріли. Це у вирі жорстокої оборонної боротьби горіли українські села... Наші батьки і рідні були змушені жахливим терором і дикими звірствами польських большевиків покинути прадідівську землю. А доказом того, як "добровільно" виїжджали вони до сталінської тюрми СССР, були ці полум'янні заграви. Вони рішили спалити свої власні господарства, щоб доказати глухому світові, які то "демократичні" порядки заводить бандитський сталінський уряд Польщі.

Дня 30.ІІІ.1946 року наш відділ, згідно з волею вигнаних на каторру українців-виселенців, перевів наскок на залогу ВП в селі Залужі, де задержались ці бандити на грабіжницьке жирування. Ніччю окружаємо село і тихцем підсуваємось під ворожі застави. Чуємо, як заноситься реготом дика юрба грабіжників, справляючи пир над пограбованим українським майном. Гураганний вогонь нашої зброї - і бандити кидаються врозтіч, попадаючи під рясний обстріл наших кулеметів. Довгою луною вибухає полум'я. У кільканадцятьох горподарствах розжились розкішно польські цивільні грабіжники. В зустрічі з нами, наче підлі жебраки, почали просити, щоб ми дарували їм життя. Відповідаємо, щи ми не прийшли їх убивати чи мордувати, як це роблять їх спільники з ВП, а прийшли тільки спалити свої хати. При цьому допомагаємо виносити їм з хати їхнє майно, дітей, щоб доказати їм, що не маємо жодних намірів заподіяти їм кривду, хоч на кару вони собі вповні заслужили. Виконавши завдання, зникаємо непомітно в темряві ночі.