Євген і Зорян

ПРОТИ НАСИЛЬНОГО ВИСЕЛЕННЯ

Опис наскоку відділів УПА під ком. к-рів Б. і Г.
на залізничну станцію Вільшаницю в дні 6.V.46 р.

Відділи УПА під ком. Крів Б. і Г. по цілонічному марші задержались у лісі на т. зв. "Солоному Верху". К-ри обох відділів, використовуючи данний відпочинок, пішли оглянути терен та докладно запізнатись з різьбою того відтинка, який був нам призначений для нічної операції.

Село й залізничну станцію Вільшаницю було дуже добре видко. Нашим завданням було: висадити залізничний міст, знищити станцію, визволити українців-виселенців, які, зігнані силою серед побоїв і сліз, ждали вже кілька днів на станції в голоді й холоді. На днях мав прийти транспорт товарних вагонів, якими мали від'їхати ці нещасні в червоне царство сатани.

Щоб належно виконати завдання, треба нам було зліквідувати ворожу залогу в силі 60-ти вояків ВП, які охороняли міст та переводили виселення. Крім того було тут около 30 большевиків. Також необхідно було усунути силою або хитрощами панцерний поїзд, який пильнував міст і залізничну станцію, де тримано виселенців. Виконання цього завдання доручено пвд. під ком. Б. Він накавав значно скоріше розпочати вогонь від сторони Угерець, а тим самим спровокувати панцерку до від'їзду в цьому напрямі. Рівночасно цей підвідділ, мав держати заставу на шосе від м. Ліська та вимінувати залізничну лінію, коли б панцерка переїхала поза нашу заставу. Крім підвідділу під ком. к-ра О., який був на заставі від с. Ванькови, чотири інші пвд. розтягнулися розстрільною вздовж с. Вільшаниці , очікуючи 23-ої години, в якій мав розпочатися наш наскок. Два пвд. з У4 мали завдання опанувати міст, ав часі акції обстрілювати двір та унеможливлювати ворогові рух. Два пвд. з У2 зобов'язані знищити залізничну станцію. На відтинку біля станції та мосту стрільці підсунулися так близько, що чули зовсім добре розмову стійкових. Командир ждав тільки, щоб відїхала панцерка, а тоді - наступ. Так і сталось. По від'їзді тягарового поїзду в напряму Ліська панцерка відїхала в сторону Стефкової.

Година 23. Коротко, але грімко заграли на всіх відтинках наші кулемети. Розпочався наступ. З криком "Слава!" Кидаємося вперед і відразу опановуємо станцію та міст. Ворожі застави утікають в переполосі, горить міст на шосе Вільшаниця - Ванькова. Мінери закладають поспішно міни між мостові траверзи, лучать їх детонуючим шнуром і, заряджуючи запальник при шнурах Бікфорда, стрибками подаються вбік, щоб охоронитися перед вибухом. В тій самій хвилині вертається пакцерка і стає на мості. Ще ось-ось і все вилетить в повітря.

Повстанці причаїлись при землі, дожидаючи нетерпеливо вибуху. Та вибуху не було. Нас огорнула велика злість, напружились ще більше нерви. Панцерник, обстрілюючись на всі сторони, проповз поволі поза міст і, тяжко посапуючи, поїхав у напрямі станції. Використовують цю хвилину наші мінери і ще раз підкрадаються під міст та запалюють новий шнур. Панцерник знову вертається на міст, знову напружено ждемо вибуху та шнур недописує вдруге. Ворог мабуть вже зорієнтувався, що нам найбільше ходить про міст і панцерник вже більше від нього де віддалювався, тільки поволі посувався по мості в одну і другу сторону, намагаючись разити нас вогнем важких кулеметів. Бій продовжувався вже майже протягом однієї години. Раптом зі сторони Ліська-Угерець чути гуркіт моторів танків, які їхали напоміч ВП у Вільшаниці. По кількох хвилинах вони почали обстрілювати наші становища з гарматок та важких кулеметів. Але вогонь був не цільний і нас не разив. Наближався день і ми, згідно з умовленим знаком, почали відступ на збірний пункт. На полі бою згинув геройською смертю кулеметчик з відділу У2, а двох стрільців було легко ранених. Ворог мав 11 вбитих. Згоріло рівнож кілька хат, з яких ворог вигнав силою українців-господарів.

Міст на шосе Вільшавиця-Ванькова згорів цілком. Біля нього переходили проводи з нафтовою ропою, яку запалено. Це спричинило цілковите зруйнування мосту.

ОПИС ПОКАРАННЯ БАНДИТІВ В с. ЛІЩАВА ДОЛІШНЯ

Дня 10.V.1946 року рішено покарати с. Ліщава-Долішня, через спалення за те, що: 1) підчас насильного виселення українців, які становили около 60% населення цього села, грабіжниками з ВП, підчас грабежі, мордів і побоїв польське цивільне населення активно помагало сталінським прихвостням; 2) коли ВП переводило грабіжницькі наїзди і бандитські акції по сусідніх українських селах, місцеві поляки ішли з ними на такі виправи й безправно присвоювали собі майно, пограбоване в українських селян. В Ліщаві Долішній знаходилось багато коней, коров, одягу та взуття, награбованих з українських довколишніх сіл.

Українське населедня осталося голе, босе і без ложки молока. Цивільним польським бандитам зі с. Ліщави Д. не помогли численні наші остереження, не помогли їм і заклики місцевого ксьондза, який в своїх проповідях упоминав їх часто, закликаючи, щоб не грабили українського населення, бо колись їм прийдеться за ці всі нелюдські вчинки дорого заплатити. На такі слова свойого пароха ці бандити сильно обурювались, а навіть кілька разів хотіли прогнати його зі села.

Ніччю з 10 на 11.V.1946 року відділи УПА під ком. к-рів Г. і Б. Підійшли під село Ліщаву Д. Повстанці побудили людей, щоби виходили з хат і виносили все майно, бо ми їх прийшли покарати за вище згадані вчинки. Більшість місцевих поляків відразу заявила, що на це вже давно приготовані. Говорили: "Ми вєми добже, же нам сєн то налєжи" - і, як звичайно, обвинувачували одні одних та просили помилування. Ми їм заявили, що карою смерти їх карати не хочемо й не будемо. Але знайшлися кілька бандитів, які злегковажили собі це й почали до дас стріляти. Опір зліквідовано вогнем нашої зброї.

Всім іншим стрільці помогли вийти зі села. Село в міжчасі спалено. Стрільці поводилися з поляками ввічливо і чемно. З пограбованого бандитами українського майна відібрано 10 коней і 28 коров, з чого частину звернено тим українським селянам, які внаслідок геройської оборони свойого життя осталися в довколишніх селах. Залишено неспаленими кілька українських хат, забудування польського ксьондза, органіста та кілька господарств чесних польських родин.

Годі було описати радість маленьких дітей, які від довшого часу не бачили ложки молока, коли батько впроваджував до стайні урятовану повстанцями його корову чи коня.