Г. Сем.

СТРІМГОЛОВ

Майже під самими полонинами розположене маленьке, з 20 хат, бойківське село Тисовець (р-н Славсько). Положене при самому краю великих, непроходимих Майданських лісів, прямо при джерелах потока Бутивля, малощо могло завдячувати долі. Бо жорстока вона була! Орного поля тільки малі клаптики. З полонин, що недалеко, не одне село користає. Худоби теж мало що є. То німота на контингенти, то мадяри в час фронтових боїв, а тепер большевики майже цілковито пограбували. Для дитини часто молока немає. Хліба в селі взагалі не видати! На Різдво і Великдень, то дехто з багатших дещо вівса або й жита заховав. Пасху чорну пекли, себе і дітей обдурювали.

Бульбою люди живуть. Не живуть, животіють, з голоду пухнуть. Бо, як же ж цю бульбу їсти, коли кожну бульбину треба числити. Як же ж її істи? Не думайте, що тому, що сама в горло не полізе. Ні, тому, як тепер багато з'їси, то на насіння не стане, до жнив не дотягнеш. Вдоволнишся парою бульбинок та жменькою бобу, Богу дякуєш, що тобі й цього большевицька голотане забрала.

Знають про нужду Тисівця повстанці та й їсти до нього рідко заходять.

* * *

На високих склонах Карпат крепко ще держався сніг. Грудка повстанців в той час переходила попри с. Тисовець. Друзів Цигана і Ч. Вислано на розвідку до села. Точно пам'ятають вони дату. Було це 9 квітня 1946 року.

Вже вечоріло, коли вони потоком, закритим кущами, підсувались під село. Друг Циган, що був убраний у большевицьку шинелю, пішов до хати, яка стояла недалеко горбочка, над потоком. Друг Ч. Остався на стійці в потоці...

Як вже стемніло, як вже чорні хмари небо закрили, сотка большевиків підсувалась теж до Тисівця. Провадив їх зрадник-провокатор Ілько з Коростова, знаний злодій, німецький ес-есівець. Провадив теж цих чекістів гончий собака, що його большевики більш для постраху, ніж до вжитку зі собою провадили. Собаки собаку провадили. А хто з них гірший, хто з них лютіший, один Господь знає. Певне, що ті двоногі людозвірі.

Друг Ч. в темноті вечора не зауважив ворогів.

Друг Циган в хаті розмовляв з господарем. Та його чуйне, повстанське вухо ловило кожний шмер іззовні... Якийсь гамір на подвір'ї. Невжеж Ч. йде в хату?..

Повстанська навичка примусила друга Цигана вийти з хати до сіней, стати в заломі дверей, наготовити зброю до стрілу й ждати. Палець чутливо дотикає зіпрілого в хаті спускового язичка автомата. Серце б'є жваво, вухо напружене.

Вже кроки під дверима. Якась рука ловить ззовні за клямку, і чутно штучно-чемний, а заразом повний нахабности голос: "Можна..." ... Большевик без сумніву!

Двері відчинилися. Шапка з блискучою червоною зіркою спереду. Блистячі, немов собачі очі. Блистячі, але не бачуть, як з-поза дверей спрямована цівка автомата до грудей наближається.

І сталась коротка серія: 8 набоїв. Зойк, як у зраненого бика. Лоскіт у сінях. Переляк у хаті, метушня на подвір'ї.

Стрімголов кинувся друг Циган із сіней прямо в гущу чекістів, що наближались до хати. Пробоєм! Щасливо! Відтак у потік. Думка його скоро працювала. Ще скоріше заклекотіли большевицькі кулемети, кріси та автомати. Навмання стріляли вороги. Повстанська практика наказала другові Циганові не бігти вздовж потоку до ліса, бо там може бути застава. Хіба він не знає енкаведівських штучок?

Десятки ракет освітили околицю. Ага, шукайте вітра в полі!

Біщить друг Циган горі полониною. Як засвітить ракета. Прилягає до землі; як згасне вона, вперед бігом. Вже верх! Тепер за нього. Тут вже безпечний. Лякайтесь тепер ви, вороги, собаки людолови!

Харчав на порозі тяжко ранений старший сержант внутрішніх військ НКВД. Конав чекіст до півночі. Так йому катюзі й треба! Нехай тривожить своїх псу-братів, нехай нагадує їм повстанське завзяття!

* * *

А тим часом відважний повстапець - друг Циган мандрує і доси горами й долами Української Землі зі зброєю в руках - на службі Української Революції. Йому, коли стане він на верхах гір і гляне далеко-далеко по рідній землі, - ввижається той день, коли Вона - вже визволена, вільна, щаслива, - коли у всіх Тисівцях, не голодні бульбяники будуть, а наші багаті пшеничні калачі, коли не будуть по крутих потоках ганяти собаки за людьми; коли буде воля і щастя, як те сонце, що сміється до нього, коли він вийде далеко на верхіви. І тоді він міцніше стискає свою зброю, - та злітає знову у свою нескінчену, безмежну партизанську дорогу боротьби.